Маскариль. Ну, та це-ж таке близьке родство… Рідний образ врізується в пам'ять так, що… От, наприклад, мій батько…
Трюфальден. Годі! Ну, а де-ж ви бачили мого сина?
Лелій. В Турції, в Турині.
Трюфальден. В Турині? Але-ж Турин знаходиться у Франції.
Маскариль (вбік). Ух ти, чортів дурень. (До Трюфальдена). Та це ви не зрозуміли. Він хотів сказати в Тунисі, але це вже така вірменська вимова: всі вони замісць „нис“ говорять „рин“, отже, коли треба сказати Тунис, вірмени вимовляють Турин…
Трюфальден. Мм… яка хороша вірменська вимова… Ну, а як же він казав вам мене шукати?
Маскариль (вбік). А ну, що він ляпне? (Робить знаки Лелію, Трюфальден помічає). Це я трошечки повторюю правила фехтування. Колись я дуже добре бився на рапірах.
Трюфальден. Ну, а тепер облиш бо… (до Лелія). А чи не говорив він вам, що я колись носив инше ім'я?
Маскариль. Ах, пане Занобіо Руберті, що за радість послало вам небо!
Лелій. Оце і єсть ваше справжнє ім'я, а те… друге — вигадане.
Трюфальден. Ну, а де-ж мій син родився, — чи не казав він вам це?
Маскариль. Ах, як гарно жити в Неаполі…
Трюфальден. Чи замовчиш ти, нарешті?
Лелій. Ваш син родився в Неаполі.
Трюфальден. А де-ж він жив потім? І з ким?
Маскариль. О, професора Альбера треба похвалити за те, що він від самої Болоньї не розлучався з вашим сином.
Трюфальден. А-а…
Маскариль. Ну, як така розмова потреває довше, то ми пропали.