Андрес. Ви-ж знаєте, Селіо, що я на все готовий, щоби доказати вам мою любов. Я-ж міг високо піти, бо начальство цінило мене, але я, бачите, все кинув і шукав тільки вас. Коли ви так нагло щезли, я думав, що збожеволію, але, на щастя, стрінув стару циганку, і вона мені росказала, як вас заставили ради якихось політичних цілей за великі гроші одному купцеві. І от я летів сюди, щоби заплатити заставу і вернути вам свободу. І що-ж, ваші очі сумні й вас не веселить ваша свобода.
Селія. Я вам вдячна, але в мене болить голова. Я не можу тепер їхати…
Андрес. Ну, то ми поїдемо, коли ви самі схочете. Тільки треба спочатку знайти помешкання — для вас. О, до речі — віддається кімната.
Андрес. Пане швейцарець, — чи не ви господар цієї хати?
Маскариль. Мой. Што ві катит?
Андрес. Чи не можна би у вас тут найняти кімнатку?
Маскариль. Та, мой тримає кімнат для чужеземці з мебіль, але мой не приймайт негарний люд. А ви ту по новости?
Андрес. Так.
Маскариль. Матам буде женат за вас?
Андрес. Як, як?
Маскариль. Ви за неї виходиль заміж, чи це ваш сестра?
Андрес. А!.. Ні, ні.
