Андрес. Вибачте, а як її звуть?
Лелій. Селія.
Андрес. Жаль, дуже жаль, що ви мені раніше того не сказали.
Лелій. А що хіба?
Андрес. Та не довелося би вам більше про неї клопотатися, бо я оце вже купив її для себе.
Лелій. Що ви кажете?
Андрес. Так, так. І ми оце мали вже від'їхати, але вона чує себе трохи нездоровою, і ми трохи тут зостанемося.
Лелій. Як? То ви мені її віддасте? Ви для мене її викупили?
Андрес (стукає в двері). Зараз ви про все довідаєтеся.
Лелій. Якими словами дякувати?.. Що мені сказати вам?
Андрес. Ні, ви краще не дякуйте.
Маскариль (входить). Ну, мій панич знов, мабуть, уже устругнув яку штуку — він же без того не обійдеться.
Лелій. Ото нарядився! Їй богу, тебе трудно пізнати. Ану, підійди поближче.
Маскариль. Здраст. Мой не знайт ваш зовсім.
Лелій. Але ти дуже добре підробляєшся під чужоземний виговір! Справді.
Маскариль. Ви йдіт прогуліват себе, з мене сміявся ні.
Лелій. Але тепер, братіку, вже всьому кінець, отже можеш перестати грати свою ролю.
Маскариль. Шорт бери, на слов шести — наш ваш не знайт ніяк.
Лелій. Та я-ж бо тобі кажу, що вже уладилося.
