Лелій. Куди?
Маскариль. Ні, це занадто просто. У мене щось инше вертиться в голові.
Лелій. Що-ж власне?
Маскариль. Ні, й це не годиться. А от як би ви…
Лелій. Що?
Маскариль. Та нічого, Просто побалакайте з паном Ансельмом.
Лелій. Що ж я йому скажу?
Маскариль. Правда, що нічого. Але щось таки треба придумати. Ну, підіть до Трюфальдена.
Лелій. По-що?
Маскариль. А хіба я знаю?
Лелій. Ну, це вже хоч кого з терпіння виведе!
Маскариль. Паночку мій любий! Коли-б у вас у руках тепер було як побільше золотих монет, то вам їй-богу не прийшлося би багато роздумувати, а просто ви-б купили ту невільницю та й годі. Трюфальден, я знаю, продав би її охоче, бо він боїться, що ті цигани, які її доставили сюди, може набрехали про викуп і грошики його пропадуть, а це ж бог для Трюфальдена. Але біда в тім…
Лелій. В чім?
Маскариль. Що й ваш татусь теж скупенькі нівроку й навряд чи дадуть вам право роспоряжатися своїм гаманцем. Але от що: треба би поговорити на початок з самою Селією, щоби довідатися про її погляд на ці речі.
Лелій. Але-ж бо Трюфальден день і ніч її стереже.
Маскариль. Цс-с… А от і вона сама.
Лелій. О, як я благословляю небо, що воно дозволило моїм очам насолодитися вашою красою. І
