Маскариль. Пане добродію! Оцей молодець… він… його, бачите, ранили в голову колись… ну і… Хіба ви цього давно не знали?
Трюфальден. Знаю я те, що знаю, — що тут криються якісь шашні. Ідіть ви, панно, до дому і більше не виходьте. А ви, голубчики, на другий раз краще підстроюйте свої дудки, щоб мене обдурити.
Маскариль. Ах, як же-ж це ви ловко зробили!… Жаль, що старий не відшмагав нас обох палицею добре. Ну, за яким же то ви дияволом вискочили та й почали перекидати усе, що я тут набалакав?
Лелій. Я думав, що буде добре…
Маскариль. «Добре, добре». Та що-ж, одначе, й дивуватися: на великі дурниці ви такий великий майстер, що другого пошукать такого.
Лелій. От господи!… З-за такої дурниці і ти вже так сердишся. Хіба неможна поправити?
Маскариль. Поправити все можна грошима, але де-ж вони у вас? Ідіть краще геть, може я сам ще що придумаю.
Лелій. Піду, справді. А то може ще в чім проштрафлюся. (Пішов).
Маскариль. Що-б же мені ще вигадати?
Ансельм (входить). Дивний який наш вік… І сором мені за нього. Ніколи не бувало ще такої любови до добра і ніколи не було ще так трудно виручити своє добро. От, наприклад, довги. Це-ж прямо як діти: зачинають їх з такою приємністю, а розрі-
