Сторінка:Вячеслав Будзиновський. Хлопска посілість в Галичині. Вип. I. Новочасні суспільно-реформаторскі змаганя. 1895.pdf/4

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

скали? Вони вибороли собі почетний привілей праці. Почетний — бо матеріяльних користей привілей той не дає ім, бо користуватися цілим плодом своєі праці не дають ім нові „европейскі“ порядки. За те цілий тягар консумціі звалився на плечі „старших братів“ національноі родини! Вони то приняли на себе сей тяжкий патріотичний обовязок і в поті чола свого споживають всі національні богацтва, випродуковані „меншими братами“! Одні працюють, а другі споживають. Чиж не се той „суспільний поділ праці“, котрий „є условєм всякого поступу культурного“? „Всі не можуть бути рівними — мусять бути бідні і богаті, голодні і ситі“ — резонували учені поваги і так зацитькували совість дармоідів. „Колиб не було гною, з котрого рослини тягнуть соки, не булоб гарних, пахущих цвітів — культури людскоі“. І довго так в спокою наші beati possidentes, розумуючи, що прекрасний лад в нинішнім ладі суспільнім.

Але з'явилися „Фалшиві пророки“ — пророки новоі віри суспільноі — учені упосліджених „менших братів“. „Нема ладу в нашім ладі суспільнім — заголосили вони — лад треба доперва завести. Такий лад очевидно, якого нам треба, який ми розуміємо. Такий лад, в котрім не ходивби голодним той, котрий оре, сіє і хліб робить; такий лад, в котрім не буде тинятися бездомним бурлакою той, котрий ставить панскі палати, — щоби мав чим при крити спину той, котрий гне єі над ткацким варстатом, щоби затріюмфовав вже раз той святий небіщик, котрий стереже тепер брам