Сторінка:Вячеслав Будзиновський. Хлопска посілість в Галичині. Вип. I. Новочасні суспільно-реформаторскі змаганя. 1895.pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

раю, а котрий колисьто голосив, що „нероба не повинен йісти“!

Голос тих „підозрілих елементів“ не прогомонів безслідно мов пустий вітер понад чоловіцтвом. Зерно упало на добрий грунт. Неутомима підпольна робота „ворохобників“ зробила цілу клясу промислових робітників, порядно невдоволеними з свого положеня — се перше. По друге — зуміла вона „вмовити“ в них, що недоля та ціле іх упослідженє, не є природною конечностію, а що вони суть випливом нинішного і дочасного ладу суспільного. „Пророки“ ті доказали, що той нинішний лад не є незмінимий, і що з єго зміною в дусі інтересів працюючоі маси, зміниться єі положенє.

Результат пропаганди згаданих думок був такий, що бездумні і з резігнацією на своіх панів працюючі маси фабричного пролетаріяту, змінилися в усвідомлену, до певноі, хоч далекоі ціли — та з фанатичною вірою побіди ідучу клясу робітничу. Кляса та виступила на арені політичних борб, як партія соціяльно-демократична.

Цілю тоі партіі є вивлащенє кляси приватних капіталістів з посіданих ними средств продукційних, то є землі, копалень і фабрик, і перенесенє права власности тих річей на державу. По переведеню сеі реформи не булоб в новій державі визискуваних і визискуючих, всі булиб державними урядниками — і між горожанами не булоб вже ріжниць економічних. В соціялістичній державі булиби нинішні пани зрівнані з прочими горожанами і мусілиб, так як і другі, на хліб свій заробляти.