рити своєї орґанізації, яка взяла-б на себе активну, орґанізаторську роль серед нашої пасивної хліборобської маси.
Чи це значить, що ми мусимо бути вертливі, балакучі, назойливо показні — творити те, що Галичане називають польським словом “трамтадрація”. Нічого-б не було для нас страшніщого, як би ми обернули свою енерґію тільки на зовнішні прояви руху, тільки на пропаґанду формою, яка неминуче обернулася-б в позерство, в штуку акторську, а не громадське будівництво. Люде дійсно віруючі і сильні завжди скромні, спокійні і у всяких зовнішніх проявах своєї суті — здержані. Між инчим вважаю, що одною з причин психічного залому, — коли так можна виразитись — нашого тодішнього засідання було те, що попереднього дня ми занадто чванливо і голосно тішились зі своїх успіхів, що ми на фразах порозпорошували нашу енерґію. ”Не хвались на рать ідучи” — це стара випробована істина, про яку ми все мусимо твердо памятати, готуючись до великого бою, який вирішить нашу долю.
III. Як буде у нас тверда віра, випливаюча з неї тверда мораль і буде порив та активність — будуть у нас і матеріяльні засоби для здійсненя нашої віри і нашого пориву. Ми-ж організуємо не людей, що живуть з політики і яким перш за все потрібні для політики гроші, а організуєм економічний і то економічно сильний хліборобський клас. І ми віримо, розуміється, що клас наш має економічну здатність, має здатність творити економічні умови не тільки для свого матеріяльного істнування, а для істнування цілої нації. І дійсно не чути, щоб десь якийсь український хлібороб умер з голоду. Коли допустити, що весь наш клас потребує для свого істнування ”казенного пособия”, то його місце і наше разом з ним в приюті для старців, або для немовляток, а не на полі битви, де рішається доля Української Нації і Держави.
Отже клас наш не потребує грошей, а потребує чогось иншого. Він потребує вищої і кращої, тоб-то більше моральної громадської орґанізації для зорґанізованя, відповідно до змінених умов, своєї економічно матеріяльної продукції. Він вже не може сіяти і орати під охороною якоїсь чужої влади, бо тієї влади вже не має. Він мусить сам сотворити собі владу, — сотворити державу і сотворити національну спільність з иншими людьми, з иншими класами, що живуть на Україні. Оця громадська творчість — це власне завдання нашої орґанізації. Коли вона — ця громадська творчість класові нашому для його життя потрібна, то він нам матеріяльні засоби на цю творчість дасть, але тільки під умовою, щоб це дійсно була творчість, тоб-то, щоб ми йому дали нову
