Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/102

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

од Бога, до якого закони всіх инших осілих націй, а значить і закони цілого людства не стосуються…

Вірою в оцю соціялістичну утопію пояснюється нарікання наших „марксістів“ на соціяліста й революціонера Пілсудського за те, що він, ставши начальником польської держави, не вирізав польської буржуазії, не віддав Львова „українським товаришам“ і підчас прийомів не кидає бомб на представників реакцийних буржуазних держав. Таксамо бідкаються вони, чому соціяльна революція в пролєтарській Московщині, з її гаслом визволеня націй „вплоть до отдѣленія“, фабрикується вже там тільки на експорт.

Тому так діється, каже матеріялістичне розуміння історії й так думаємо ми, що революціонер творець а не руїнник робить революцію й рятує ціле людство тільки доти, доки сам не стане орґанізатором праці. З хвилиною, коли він сам починає будувати й орґанізувати працю — як це намагаються вже робити московські большовики — він перестає бути революціонером, а робиться аристократом-консерватором і коли він ще з мотивів національно-економічних ширить світову революцію, то тільки серед инших народів поза межами своєї влади. Таксамо зрештою, як Наполєон ширив революцію й визволяв Европу від „тиранів“, як французькі революціонери, поширюючи гасла „свободи, рівности й братерства“, ограбили в кінці XVIII. століття Італію і т. д., і т. д.


Трудно наразі зорєнтуватися, чи цей наш новий український большовизм це дійсно класовий пролєтарський рух, що в стані прискорити на Україні появу нової творчої аристократії — чи це просто прихильники російського большевизму, наші самі крайні народолюбці-демократи. Коли це дійсно орґанізація українського пролєтарського класу, то будемо надіятись, що як російський большовизм, усунувши здеморалізовану демократію й здеґенеровану частину старої аристократії, повертає Росії світовий вплив і значіння, таксамо український большовизм верне Україні державну незалежність і дасть нації нашій нову міць, занапащену в довгих демократичних добах нашої історії.

Але коли це тільки крайні демократи, тоб то найнижча демократична формація, що від инших відріжняється тільки ще більшим народолюбством і орієнтацією не на соціялістичну Польщу, а на большовицьку Росію, то це найнебезпечніща зо всіх українських демократій. Бо в протилежність до безсилої навіть у своїй деструктивній роботі демократії польонофільської, вона для тієїж самої демократичної руїни може використати сильні антипольські й москвофільські інстинкти наших народніх мас. Це в такім разі відроджена Брюховеччина тільки в ще гірших і небезпечнійших формах, що нашім народнім масам готує таксамо нову національну й економічну неволю, а їх провідникам ту саму ролю московських „розлаґателів“ і аґентів.