Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/108

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


треба піддержувати їх ревну відданість у спокійних уже часах. Це вимагає скомплікованих виборчих машин і в результаті великого числа всяких милостей до роздаваня. Все збільшуючи число своїх урядовців, народня держава допомагає витвореню класа інтеліґенції, якої інтереси ріжняться від інтересів пролєтаріяту-продуцентів, і в той спосіб така держава збільшує оборонну силу буржуазної форми проти революції пролєтаріяту. Досвід учить, що оця буржуазія державних комісіонерів, не зважаючи на свою низьку культуру, дуже привязана до буржуазних ідей, і коли який небудь пропаґандист революції опиниться на урядовій посаді, він з найбільшою легкостю стає прекрасним буржуа“.[1] Це було писано в 1908. році, а з того часу досвід хочаби одної нашої республіки мігби дати багато більше матеріялів для характеристики республіканських, народніх „популярних держав“.

Усвідомленням цеї деструктивної для пролєтаріяту ролі народньої республіки пояснюється факт, що французський пролєтаріят до республіки ставиться крайнє вороже, що республіканські емблеми нищаться там підчас робітничих демонстрацій і що в своїй антіреспубліканській акції він часто йде рука в руку з найбільшими французькими патріотами і націоналістами, що завзято борються за свою, таксамо антіреспубліканську і антіпарляментарну, неомонархічну ідею.

І дотеперішний досвід підтверджує, що пролєтаріят найкраще і найповніще орґанізується в монархіях. Найсильніщі пролєтарські орґанізації повстали в монархії німецькій, а особливо в монархії англійській, де хоч Король, як кажуть — „царствує, але не править“ —  але де весь устрій життя, на традиції монархічній опертий, наскрізь монархічний, класовий, аристократичний. Цей факт був таксамо підміченний ідеольоґами й провідниками пролєтаріяту, що між иншим знайшло вираз в цікавій дискусії між Жоресом і Бебелєм, яка завязалася на цю тему на соціялістичнім конґресі в Амстердамі в 1904. р. і яку дозволю собі тут в коротких словах нагадати.

Приводом до дискусії послужив сконстатований на цьому конґресі факт, що за попередніх дванайцять літ у Европі найбільше крови робітників було пролито в Республіці Французській.

„В певній мірі — казав тоді Бебель Жоресові — я мушу супроти Вас виступити адвокатом монархії. Монархія не може заанґажовуватись до краю в боротьбу класів. Вона мусить рахуватись з народніми масами. У всіх республіках сконстатовано інтервенцію війск підчас страйків. І правительство французське це правительство класове“.

 — „Алеж ми маємо загальне право виборче“ — боронив республіку Жорес.

 — „Ви його одержали від Наполєона“ —  відповів Бебель.

 — „Тільки республіка розвиває всі горожанські чесноти“.

  1. G. Sorel: La décomposition du marxisme, p. 27.