Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/122

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


чи має сто десятин, він і в однім і в другім випадку хоче ці десятини зберегти. Чи він землю сам оре, чи наймає когось для оранки і сам орґанізує цю оранку, він заінтересований у тому, щоб землю якнайкраще обробити, якнайбільше хліба випродукувати і урожай з якнайбільшою користю для себе зреалізувати. І бідна вдова, що наймає плугатаря для своїх кількох десятин і дрібний хлібороб, що на своїй землі садить буряки та підчас сезону донаймає для шарування чи копки робітників, такі-ж хлібороби, як і властитель парусот десятин, для якого орґанізація від ранку до пізнього вечора найманої праці єсть в його господарстві законом а не вийнятком.

Класова свідомість опреділюється тут способом хліборобської продукції, якої основною ознакою єсть індивідуальна здатність хлібороба випродукувати якнайбільше хліба на власнім участку землі. Хліборобство — як слушно каже Сорель — це мистецтво і оцім характером індивідуального артизму воно ріжниться засадничо від сучасної машинної, трафаретної фабричної промисловости. Наймана праця в хліборобстві це тільки поширеня індивідуальної, мистецької здатности хлібороба, і найманий робітник в хліборобстві це помішник хозяіна, а не, як в індустрії, додаток до машини, якого можна иноді теж замінити машиною.

Опреділеня класової свідомости хліборобської по числу найманої праці, по числу помішників у хозяйстві, не відповідає дійсности. І тому всякі розлагателі хліборобського класу покинули поділ на »трудових« і »нетрудових« хліборобів, а взялись за те, що дійсно єсть підставою істнування нашого класу — за приватну власність на землю. Бо тільки знищеня приватної власности на землю може розвалити хліборобський клас, вийнявши з хліборобства його душу, усунувши момент творчости праці хлібороба, що цею своєю індивідуальною працею перетворює, культивує свій власний участок землі. Тільки соціялізація землі може знищити нашу теперішню класову свідомість, випливаючу зі способу індивідуальної хліборобської продукції, так само як фабрика, вивласнивши верстати, знищила цехи і сучасною буржуазно-соціялістичною тендитою знівечила цехову артистичну творчість. Але що вдалось в промисловости, те не вдасться ніколи в хліборобстві.

Антаґонізм між бідним і багатим хліборобом так само, як антаґонізм між багатим і бідним пролєтарем, не єсть антаґонізмом двох ріжних класів, двох ріжних способів продукції та двох ріжних світоглядів з тих ріжних способів продукції випливаючих. Бідний хлібороб хоче мати більше землі, хоче стати багатим хліборобом багатий хлібороб дбає, щоб йому землі своєї не втеряти. Але обидва вони хлібороби, обидва мають спільний економічний інтерес супроти инших консумуючих хліб класів, мають спільну традицію праці на власній землі та спільну ідеольоґію і спільну культуру з цієї традиції випливаючу. Полагодженя антагонізму між бідними й багатими хліборобами — це внутрішня справа самого хліборобського класу, а не боротьба двох класів.

Натомість одбиваються од свого класу, декласуються, як дрібний землевласник селянин, що здає свою землю сусідові в оренду, а сам займається »отхожими промислами«, так і більший землевласник