Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/124

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


освіти, культури і т. и.) з того більше й вимагається — це перша основа аґрарної української політики. 2. Крім внутрішнього спріпленя хліборобського класу ще й скріпленя його чисельне шляхом побільшеня через планову парцеляцію числа середніх, економічно сильних, соціяльно задоволених селянських неподільних хозяйств — це основа друга. 3. Врешті забезпеченя Українською Державою економічної експанзії для українського хліборобського класу — це основа третя.

При якій формі державного ладу можлива така аґрарна реформа — це буде видно з мого дальшого викладу, а про подробиці цеї реформи не говорю, бо вони до теми мого листа не належать.

Антаґонізм політичний, витворений на Україні російською державною політикою, яка в своїм інтересі насильно задержувала різкий поділ хліборобського класу на два політично нерівноправні стани »дворянство і крестянство«, мусить бути знищений. Але не так, щоб одна частина хліборобського класу зїла другу частину, а так, щоб ці два стани злились в один: щоб з останків хліборобського дворянства і хліборобського селянства повстала нова провідна українська хліборобська верства, яка-б своєю працею, своєю здатностю та своєю потрібностю собі серед цілого хліборобського класу пошану й авторітет здобула.

В XVII століттю за Великого Гетьмана Богдана такою новою авторітетною українською верствою стало козацтво, що обєднало під цею новою назвою здорові останки старої української шляхти і найкращу частину сміливого, войовничого, готового на жертви за цілу націю селянства. Сотвореня такої нової хліборобської, провідної, авторітетної верстви — це на тепер найважніща, кардинальна проблєма нашого класу.

Отже не законсервованя дворянства, а тим менше поворот до давного стану, маємо ми на меті. Як огидливі, хамські карательні експедиції на селян, так і хамське вирізування дворян уважаємо карою Божою за історичні гріхи Української Нації. Бо як слушно кажуть — коли Бог хоче кого покарати, то йому розум відбірає. Ніхто краще від нас не знає, що в масі своїй все наше — помосковлене і спольщене дворянство — вже у великій мірі виродилось і що ці послідні могикане шляхецько-козацької доби нашої державності! мусять вкінці зникнути так само, як зникли їхні попередники: — останні могикане доби варяжсько-князівської, бо такий суворий закон природи. Але таким самим законом природи єсть і те, що здорове зерно тільки на дозрілім дереві родиться. І що старе дерево, заким загине, мусить оцим своїм здоровим зерном землю круг себе засіяти та з того здорового зерна нове, відроджене життя розпочати.

Тієї класової традиції, класової культури, яку має в своїй селянській масі наш хліборобський клас, для збудування держави замало. Ця традиція допоможе нам тільки відбитись од ворогів. Які-б ще політичні кунштюки не викидали наші й чужі комуністи, есери й уся демократична братія, приватної власности на землю вони на Україні не знищать, а тим самим хліборобського українського класу не зруйнують. За для цього стане нашому класові того традицийного уміння боронитись од руїників зовнішніх і внутрішніх, яке він