Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/137

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


важилась їх доля, проголошують українську форму державного ладу, проголошують Гетьманство, як найблизчу і найбільше їм зрозумілу форму того ладу і чому за того власне ладу твориться дійсна Українська Держава, починає дійсно усвідомлюватись в своїх масах Українська Нація.

І коли знов таки не стояти на українськім демократично-літературнім становищу, що Українець це »дурень або злодій«,[1] то треба гадати, що в Квітні 1918 р. було не зібрання якоїсь банди такого роду »Українців«, а зібрання представників великої частини Української Нації і що в цьому зібранню знайшла собі вираз ота сама стихийна національна свідомість, що являється основою істнування кожної нації. Ця наша національна свідомість, в своїй містичній ірраціональній суті не гірша і не инша від національної свідомости всякої иншої великої европейської нації, у нас, в питанню національного державного ладу, знайшла якраз такий вираз, усвідомила себе в такій формі, яка степені її розвитку відповідає. При тім на тому зібранню хліборобів знайшла вона якраз ту саму форму, яку менше ясно, менше виразно приймає взагалі вся наша народня маса.

Бо тільки однім нашим демократичним літераторам не видно, що в реальнім, дійснім життю вся наша народня маса весь час намагається персоніфікувати свої національні змагання, усе звязуючи їх з іменем то одного то другого популярного діяча. І робить вона це, не зважаючи навіть на всю завзяту аґітацію, яку проти такої персоніфікації ведуть коло тих діячів їхні демократичні політичні приятелі. Нам здається, що в однім і другім випадку ми маємо до діла з одним і тим самим фактом прояву стихийної національної свідомости мас; з фактом усвідомлювання собі нашої національної душі в тій формі, в якій ми поки що в стані її собі усвідомити. І більше звязані зі старою національною традицією хлібороби, проголошуючи більше свідомо дідичного традицийного Гетьмана, — і позбавлені тієї національної традиції народні маси, менше свідомо персоніфікуючи »Україну« в особі того чи иншого »отамана« — всі ми, вся нація наша намагаємось знайти для виявленя нашої стихийної містичної національної душі таку реальну зовнішню форму національного істнування, яка степені розвитку тієї нашої національної душі відповідає. Такою формою єсть персоніфікація, нашої національної ідеї в особі одного і єдиного для цілої нації Голови національної держави, символізуючого собою повагу, силу, єдність і неподільність цілої Української Нації.


Незвичайно трудно писати для читаючої, вихованої на »літературі« публіки про питання, які літературними, раціоналістичними і діялектичними методами не можуть бути доказані. Для нас, українських хліборобів, питання Українського Гетьманства це питання життя. Справа стоїть для нас надзвичайно просто: або буде Укра-

  1. Прикладів такого відношеня до своєї нації, до саміх себе, цікавий читач може знайти скільки завгодно в численних сучасних творах демократичної української політичної літератури і публіцистики, особливо еміґрацийної. Найсумніще те, що оцей такий її тон і дух санкціонують своїм співробітництвом і співучастю імена поважних і чесних старших представників української демократії.