Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/142

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


неунормованої, примітивної боротьби між ріжними цивілізацийними впливами і з якою зрештою кожному будівничому державного життя на Україні треба дуже серйозно рахуватись. Але Мамай сам в ролі Гетьмана; Мамай і »татарські люде« в ролі творців і будівничих Української Держави, це тільки дрібні, трагікомічні фіґури. Їх лубочний, несерйозний характер в такій ролі не стане розуміється иншим і від того, що до Мамая — під його традицийне дерево, з повішеними на ньому »Жидами« і всякими розбитими »поміщицькими фортепянами« — підмощуються сучасні демократичні літератори і деякі модерні університетські професори.

Демократичними засобами національно обдурити українську демократію і під видом демократичного Мамая проскочити в Українські Гетьмани — не вдасться нашим кандидатам в Наполєони доти, доки само традицийне українське Гетьманство, яке вони намагаються в той спосіб сфальсифікувати, не стане реальним фактом. Фальсифікат можливий лиш тоді, коли вже єсть, коли реально істнує те, що мається на меті фальсифікувати. І коли признати, що без персоніфікації несвідомої, стихійної національної ідеї мас, ці маси не можуть національно усвідомитись, то єдиним засобом для персоніфікації української національної і державної ідеї єсть реставрація старинного, традицийного національного українського Гетьманства. Фальсифікат, або сурроґат Гетьманства, в образі висунутого українською демократією демократичного Отамана, або в образі »вибраного на установчих зборах« Президента — неможливий при сучасному стані витвореної нашою минувшиною, стихійної, національної свідомости наших народніх мас.

Тільки реальна, дійсна, нефальсифікована державно-національна традиція може стати основою для будови реальної, дійсної, а не »літературної« Української національної Держави. Ця реальна, дійсна, державно-творча, а не державно-руйнуюча українська національна традиція звязана нерозривно з поняттям Українського Гетьманства. З упадками Гетьманства падала й Україна. Хто хоче воскресити, відродити Україну, той мусить реставрувати Гетьманство. Всякий ворог Гетьманства, це свідомий або несвідомий ворог державного й незалежного істнування Української Нації.

В старім нашім виборнім козацькім Гетьманстві було багато хиб, що не дали йому змоги здійснитись, втілитись у життя, стати тим, чим воно весь час, від Гетьмана Хмельницького починаючи, намагалося бути: формою державного незалежного істнування Української Нації. Ідеї, думи Богдана Хмельницького не здійснені ще й по нині. І падало українське Гетьманство не тому, що воно вмерло, що ідейний образ Гетьманщини, витворений підчас найбільшого напруженя нашої національної енерґії — за Хмельниччини — став реальним фактом життя, дозрів у життю і дозрівши, виявивши себе, вмер, стратив свою душу, загубив усю внутрішню, творчу, динамічну силу. Ні! »Слово« Гетьманщини не стало ще й по нинішній день її »тілом«. І тому-то ніхто з нас не може, як коло задубівшого трупа, спокійно й байдуже пройти коло питання Українського Гетьманства. Воно дратує і захоплює, воно викликає