Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/2

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Книга ця призначена

для тих сучасних і будучих,
якого-б вони не були обряду, мови і племени — мешканців Української Землі,
що хотітимуть окремої і суверенної,
рицарською дисципліною і вірностю провідників здобутої,
на співпраці класів — во імя Реліґії, Землі-Батьківщини і Авторитету — побудованої,
Української Держави
і що в установленю власними місцевими силами, дисциплінуючої провідну верству,
Монархічної Влади
в формах дідичного а не виборного Гетьманства
бачитимуть єдиний вихід з українського колоніяльного гниття.
Для позбавлених територіяльно-політичної свідомости і почуття соціяльної єрархії,
розбиваючих Землю: племінно-націоналістичних, віроісповідних і демагогічних сект,
що живуть з цькування народу на панів або гризні місцевих вір і »націй« між собою,
і що із зненависти до своїх власних земляків волітимуть завжди чужоземну владу

книга ця не писана.

Вона присвячена

памяти того родового хліборобського рицарства XVII віку,
яке, бридячись бути колоністами на своїй Українській Землі
і хотячи правити своєю Батьківщиною само, а не при помочі Варшавської метрополії,
пішло на чоло козацького повстання 1648 року,
намагалось дати його сліпій, анархічній і примітивній стихії
Українську Державну Ідею,
але не можучи республиканським методом організації опанувати український хаос
і стати фундаментом
Української Держави,
згинуло разом з нею від бунту,
нездатних без сильної влади до незалежного державного життя,
українських опришків і дейнеків,
оставшись вірним своїй
Державній Ідеї Українській

аж до смерти.