Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/207

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


вання оцієї пануючої касти. Цею кастою, виконуючою інтелектуальну працю правління по дорученю одного анонімного, інперсонального, соціялізованого економічного підприємства, може бути розуміється тільки »освічена«, сама матеріяльно непродукуюча інтеліґенція.

Але ця інтеліґентська »наукова« утопія, випливаюча з нездійснимого інтеліґентського хотіння влади, з бажання захопити цю владу над соціялізованими (тоб-то відібраними від дійсних продуцентів) засобами продукції при допомозі диктатури пролєтаріяту, що в дійсности мусить бути диктатурою інтеліґентських вождів пролєтарських політичних партій, — оця інтеліґентська нездійснима утопія розбивається і нищиться образом здійснимого хотіння робітництва: заволодіти в своє — робітниче — посідання власною національною фабрикою; мати право, усунувши посередника капіталіста, одержувати од инших класів нації (хліборобів, купців, інтеліґентів) повну плату за свою працю, і охоронити власною зброєю та власною державою свою власну національну працю і свою власну національну фабрику так, щоб її не захопив часом і не підчинив собі якийсь »інтернаціональний«, добре озброєний, але ледачий і до праці нездатний инший пролєтарій.

Реальне життя все більше поглиблює широку безодню, що лежить між тими двома, зовсім відмінними хотіннями. Коли на Дрезденськім соціялістичнім конґресі інтеліґент Göhre розсказав, як він »з любови до соціялізму« зрікся карєри, майна, відрікся навіть власної »буржуазної« сімї, то йому відповіли, що все це дуже гарний сентименталізм, але робітникам нема до цього діла, бо інтеліґенти, коли і роблять жертви, то думають все-ж таки про себе, а не про робітництво. В країнах найбільше промислових, з найбільше розвиненим і найбільше здатним до участи в продукції робітництвом, це робітництво скидає з себе чим раз більше словесний гіпноз політичного соціялістичного інтернаціоналу, всяких кермованих інтеліґентами большовицьких і меншевицьких, комуністичних і напівкомуністичних партій. Провідну ролю здобувають там собі не ці партії з їх утопічними максимальними проґрамами і вульґарним виборчим утилітаризмом проґрам мінімальних, а могутні професіональні орґанізації, споживчі та витворні (консумцийні і продукцийні) робітничі кооперативи, що під проводом найкращих орґанізаторів з посеред самих-же робітників найкраще підготовляють робітництво до заволодіння фабриками, до заволодіння засобами їхньої промислової продукції. Ці професіональні економічні робітничі орґанізації, збудовані звичайно на монархічнім і аристократичнім принціпі твердої влади своїх персонально автори-