інтернаціональної інтеліґенції руйнуюча національну продукцію боротьба класів єсть »поступом і добром«.
Чому сучасна держава, як вчать теоретики соціялізму, єсть »насильством і виразом панування буржуазного класу«, а будуча соціялістична держава, де мають панувати (як напр. тепер в Росії) соціялістичні інтеліґенти, буде філянтропійною установою і формою панування добра.
Чому досі розвиток людства — на думку тих-же соціялістичних теоретиків — все витворював незадоволені з істнуючої форми політичного ладу »революцийні класи«, а той самий розвиток людства, який відбуватиметься вже під проводом соціялістичних маґів, буде йти »по науковому пляну«, по якому очевидно не предвидиться творити нові, незадоволені з соціялістичного політичного панування, »революцийні класи«.
Чому інтернаціональний соціялізм, як гласить його теорія, єсть рухом класовим, і чому соціялістичні проводирі на практиці підчас виборів звертаються, як і всяка инша інтеліґентська демократія, не до свого класу, а до »цілого народу«, якому вони обіцюють так само ріжні виборчі чудеса. І чому в результаті такої соціялістичної практики появляються серед »класового руху пролєтарів« такі орґанізації »Parteibudiger-ів«, як напр. »берлінська ліґа соціялістичних власників готелів і ресторацій« — орґанізації настільки сильні серед »пролєтаріяту«, що під їх впливом на кількох соціялістичних конґресах падали внески про боротьбу з алькоголізмом, бо соціялістичні проводирі боялись порушити інтереси тих, в чиїх руках були »алькогольні« осередки соціялістичної пропаґанди серед вибіраючого до парляментів »народу«.
Чому мілітаризм єсть »найгіршою формою класового насильства«, яку так завзято поборювали в парляментах опозицийні пацифістичні інтеліґентські соціялістичні посли, і чому червона соціялістична армія це тільки »озбрєний народ«, що бореться »за найвище добро людства« — це така армія, за яку не гріх держатися руками і ногами соціялістам, що поставали на якийсь час республіканськими правителями або совітськими комісарами.
Чому, коли соціялісти ще не правлять і тільки добиваються влади — повинна істнувати »воля преси«. А коли вони вже дійшли до влади, то можуть, як напр. в Росії, виходити тільки урядові газети, або-ж, як пропонував на випадок перемоги соціялізму ще Бебель: »повинна бути призначена компетентна комісія, яка рішатиме тоді, що можна і чого не можна друкувати«.[1]
- ↑ Цитую за Р. Міхельсом: Політичні партії, французське видання, ст. 290.
