Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/236

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


може виконувати зле і добре. Иншими словами, що методи, якими вона здобуває собі владу, береже цю владу, і примушує цією владою пасивну більшість виконувати свої хотіння, можуть сприяти орґанізації, обєднанню і розвиткові цілого колєктиву, або можуть цій орґанізації, обєднанню і розвиткові шкодити: можуть збільшувати матеріяльну і моральну силу правлячої активної меншости, або можуть цю силу зменшувати. І як що когось інтересують проблєми орґанізації, обєднання і розвитку власної нації, то він мусить пізнати умови та методи при яких оця, фактично скрізь і завжди правляча і орґанізуюча, меншість збільшує свою силу і добре виконує своє завдання, та пізнати умови і методи, при яких вона цю силу зменшує і свої завдання виконує зле.

Щоб не вживати при такому аналізі довгих окреслень, оцю активну — правлячу та орґанізуючу — меншість в нації, не дивлячись на ті чи инші прикмети цієї меншости та на час і місце її повставання, я назвав національною аристократією, тоб-то людьми найкращими в нації. Найкращими на підставі факту, що вони власне в даний момент стоять на чолі орґанізацийних (політичних, культурних, економічних) установ даної нації, що їм належить влада, і що нема серед кандидуючих до влади инших активних ґруп нації — такої, яка була б од них краща та сильніща і тому могла цю пануючу аристократію усунути.[1]

  1. Про це ширше в Листі 7-му цієї частини. Тут, з огляду на те, що мене не раз після виходу III кн. »Хліб. України« запитували, чому я вживаю слово аристократія в такому широкому значінню, додам ще кілька слів поясненя. Термін аристократія, вживаний в ріжних значіннях (про що не маю тут місця і часу ширше говорити) фільософами старинного світу, свій послідній зміст придбав підчас класократично-монархічного періоду істнування европейських націй і вживався для означеня аристократії родової, нобілітованої Монархом і при тім аристократії консервативної. Пізніще йому противоставлялася демократія, яка, бажаючи влади для себе, владу цієї консервативної і родової аристократії, во імя »демосу-народу«, »поступу« і т. д. поборювала. Але-ж навіть тоді, коли істнували в Европі класократичні монархії, цей термін був завузький, бо придержуючись точно його значіння, не можна було до аристократії причисляти новодопущені до влади, нобілітовані, але ще безтрадиційні, ще не консервативні верстви; а вже ніяк не можна було назвати аристократією наприклад всю ту верству, що витворилась підчас панування охлократичного абсолютизму у Франції за Людовиків — верству, що поборювала завзято стару феодальну французську аристократію і яку навіть для відріжненя од останньої, що звалася noblesse d’épée (шляхта по мечу), стали звати noblesse de robe (дворянством по одежі, дворянством чиновним). Між тим оця охлократична — як я її називаю — аристократія цілі століття дійсно правила Францією; мало того, її власне, як »аристократію«, знищила французська революція і термін аристократія в устах сьогодняшньої демократії відноситься переважно до цієї охлократичної французької аристократії, яка аристократією в старому класократичному значінню цього слова ніколи не була так само, як не було ніколи аристократією в цьому розумінню — зване власне »аристократією« нашою демократією — охлократичне російське чиновне дворянство. А кого-ж називати аристократією тепер, коли за вийнятком Англії, консервативна родова аристократія усунута скрізь »побідним ходом« демократії? Можна розуміється прийняти, що ця назва заховується для верств, які були і яких нема, та сказати, що сьогодня за вийнятком Англії нема аристократії. Але-ж і це буде неправда, бо в дійсности ці аристократичні (в старому значінню цього слова) верстви єсть, тільки вони загубили реальні прикмети всякої аристократії: силу і владу; — бо при певних умовах вони знов можуть, придбавши силу і владу, стати аристократією, і навіть там, де таких верств досі не було, можуть появитись умови, при яких витворяться верстви абсолютно їм анальоґічні. З таких фактів повставання анальоґічних громадських формацій при все повертаючих анальоґічних (і дуже обмежених на нашій земній кулі) умовах громадського життя складається вся історія людства. Отже щоб уникнути непотрібної плутанини, я вживаю слово аристократія для означеня фактично правлячої в даний момент і в даній нації верстви, однаково — чи це буде англійський лорд, чи російський совнарком, чи якісь »вибрані народом« демократи. По методу-ж її орґанізації, я називаю цю аристократію: охлократичною, демократичною і класократичною, при чім тільки цім останнім терміном покривається по части старий термін аристократії, бо тільки при класократії буває завжди поруч нової поступової, свіжо нобілітованої аристократії, аристократія стара консервативна, дідична, родова. Врешті я думаю, що з боку громадськи педаґоґічного добре єсть називати річи їх власним іменем і не ширити містифікації пануючої демократії, яка каже, що вона не єсть »панами«, не єсть »аристократією«, коли в дійсности вона сьогодня єсть пануючою аристократією, тільки такою аристократією, яка завдяки власне своїй містифікації, не в стані добре, по аристократичному, виконати своїх аристократичних завданнь.