Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/256

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


форми своєї орґанізації — памятаючи одначе, що за нехтуваня законом труда Бог руїною карає, а за його виконуваня розвитком і розростом нагорожає.

Самими ж людьми карає вічний Бог-Творець людей за гріх проти закону творчости і праці. Варвар-кочовник, гнаний голодом своєї мало працюючої, рабуючої громади, зазіхає заздрим оком на вежу матеріяльної і духової культури, яку побіч нього все будує працьовитий хлібороб і промисловець-робітник. Оцим заздрим зазіханням, оцею своєю вічною готовностю кинутись на грабунок вежи, він примушує її будівничих все інтензивніще працювати і творити потрібні для цієї праці все вищі форми громадського життя. Такі форми, які б працьовитих творців не тільки для оборони власної праці зорґанізували, але ще й дали їм змогу оцих войовничих кочових варварів своєю вищою громадською моралю труда і своїм мечем осілих продуцентів зорґанізувати, в той спосіб небезпеку їх руїнницького нападу усунути, та до будови вежи матеріяльної і духової культури запрягти.

Як же у будівничих вежи такої вищої трудової моралі не стане, як здеморалізується і розлежиться в ліні та багацтві їхня матеріяльно творча аристократія, як її місце займуть словесні провідники, що вкрай здеморалізують обітницями неробства і вічного миру пасивні маси нації — то на вежу кидається зовні чи ізвнутрі (бо в кожній нації єсть завжди, зверху тільки культурою асимільовані, і до цієї культури крайнє ворожі елєменти) увільнена вкінці від примусу труда і від респекту перед трудом лінива примітивна варварська орда, сильна оцею своєю примітивностю, обєднана своїм голодом здобичі і своєю, прилаженою до потреб заспокоєня цього голоду, примітивною, ще не розложеною, громадською моралю і орґанізацією.

Але ж за цею першою, найбільш войовничою і активною ордою сунуть орди инші. І ось перша, щоб себе од напору тих дальших захистити, кидається з цілою своєю свіжою примітивною енерґією обломки тільки що зруйнованої вежи збірати, і з них, своїм новим свіжим розмахом творчости, на ново вежу до Бога будувати. А зледащіла і здеморалізована нація, що вежу свою зруйнувати допустила, заганяється тепер назад до примітивної праці твердою нагайкою варварів — ось хоч би так, як підчас панування середньовічного кулачного права, сотвореного розселеням войовничих північних завойовників на території Римської Імперії, загнані були назад до примітивної праці ці зледащілі останки римської нації, що давніще од своєї здеморалізованої і безсилої аристократії тільки »хліба і забави« вимагали.

Правити своєю розпорошеною і заляканою юрбою така примітивно сильна охлократична аристократія може так довго, поки для істнування даної нації та її оборони од сусідів примітивного варвар-