Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/259

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


культури, при помочі якоїсь однопільної інтернаціональної аристократії, яка б у своїй провідній діяльности зустрічала скрізь однакову восприїмчивість серед ріжних місцевих, расово (етнічно) відмінних, пасивних мас. Ця утопія в приложеню до реального життя приймає звичайно дві форми: або якась одна, найвища чи найнизча по своїй техніці нація (коли б напр. взяти сучасні европейські відносини, то це були б Англія і Росія) хоче завоювати під свій вплив всі инші нації і накинути їм свою одну, найвищу в даній добі, чи найнизчу матеріяльну та духову культуру; — або ж пацифістична і миролюбива інтернаціональна інтеліґенція кількох націй, якоїсь одної матеріяльної і духової культури, хоче, обєднавшись в один »всесвітній« союз, потягнути до нього за собою свої та инші нації і сотворити під своїм проводом одну світову інтернаціональну державу.

Але історія вчить, що і в одній і в другій формі ця інтернаціональна утопія нездійснима. В першім випадку поширеня влади якоїсь одної національної аристократії на инші нації, неминуче ослаблює, розкладає і веде до упадку цю аристократію, а разом з нею і її націю — і то тим швидше, чим більше поширена влада такої »над світом пануючої« нації. В випадку другім поучаючим прикладом може служити християнство. Його первісна миролюбивість і пацифізм зникли з хвилиною, коли, забувши про заповідь Христа, воно захотіло стати одною для всіх націй інтернаціональною державною орґанізацією. Розпочавши реально здійснювати оці свої інтернаціональні державно-орґанізацийні хотіння, воно довело до хрестових походів та інквізиції і закінчилось: з одного боку — повним банкроцтвом своїх інтернаціональних державних змаганнь та повним одходом своєї орґанізації »од мира сего« і повним її відреченям од світської державної влади, з другого — зформуванням сучасних західно-европейських, власне національних, а не інтернаціональних держав. Сьогодня же, найвищий розвиток інтернаціональних змаганнь сучасного інтернаціонального демократично-буржуазного масонства та інтернаціонального демократично-інтеліґентського соціялізму привів до найлютіщої світової війни і закінчився: з одного боку масонсько-жидівсько-соціялістично-демократичною пародією світської влади католицької Церкви — т. зв. Ліґою Націй,[1] а з другого — повстанням цілого ряду нових національних держав.

  1. Ця інтернаціональна Ліґа, щоб правити своїми націями, мусить ще проголосити доґму своєї непомильности (це вже почасти зроблено проголошеням безапеляцийности її рішень), сотворити інтернаціональний адміністративний апарат (він єсть вже в зародку в формі жидівських, масонських і соціялістичних орґанізацій найстаршого ІІ-го Інтернаціоналу), найняти якусь збройну силу для виконування своїх постанов (за часів світської влади Пап така збройна сила рекрутувалась з ріжних інтернаціональних кондотієрів), розпочати хрестовий похід проти східної комуністнчної схизми, яка одкололась од своїх масонських і соціялістичних батьків з II Інтернаціоналу, та завести врешті інквізицію для всіх національних єретиків і протестантів, які во імя національної влади національних Монархів поборюють інтернаціональну владу новітніх масонсько-жидівсько-соціялістично-демократичних інтернаціональних пап. Але інтернаціональна світська влада була не під силу навіть католицькій Церкві, що вийшла з обявленої Сином Божим Христової реліґії (забувши в своїх світських інтернаціональних змаганнях про заповіт цієї реліґії: Боже — Богові, а Кесарево — Кесареві) і з наймогутніщого в історії лицарського римського універсалізму. Чиж під силу вона всім оцим сучасним нікчемним інтернаціональним орґанізаціям, які зародились в раціоналістичнім, анті-реліґійнім інтеліґентськім інтернаціональнім соціялізмі і в масонсько-жидівськім банковськім, капіталістичнім універсалізмі?