Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/261

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


дрівку і розселеня більше рухливих та активних людських громад і завойованя ними, в наслідок тих мандрівок і розселеня, громад більше пасивних, інертних.[1] Придержуючись цього усталеного погляду, постараюсь заналізувати ті форми взаємовідношеня, які укладаються, в наслідок процесу розселеня, між зайшлим, більше активним, і місцевим, більше пасивним, елєментом.[2] Форми оцього взаємовідношеня для пізнання форм морального авторітету національної аристократії мають — так само як і матеріяльні фактори — рішаюче значіння. Бо в громадських переконаннях, в способі думаня і відріжнюваня громадського зла від громадського добра, одно слово: в громадській моралі і громадських ділах людей — льоґіка і розум відогравають тільки ролю регулятора. Залежать же ці переконання і діла в першій мірі од нельоґічних, стихійних ірраціональних хотіннь. »Неможливо сполучити настало інтереси людей в їх способі думаня, коли вони не сполучені в реальнім життю« — каже зовсім слушно Stuart Mill. А оце сполученя інтересів в реальнім життю і випливаюче з нього спільне ірраціональне хотіння, од якого знов залежать громадські переконання і діла людей, знаходиться в тіснім звязку не тільки з відносинами матеріяльними, але в рівній, як що не в більшій мірі, з вродженим людям тим чи иншим темпераментом, з одідиченою ними по крови предків, тією чи иншою расою.

Щоб уяснити собі завдання оцього складного аналізу, візьмім з початку приклад теоретичний, абстрактний, в реальному життю неістнуючий. Допустім, що на якомусь плодородному острові, відділеному морем од инших островів, живуть люде такої раси, якої зовнішньою ознакою єсть, скажім, чорна шкіра. Допустім також — чого в реальнім життю ніколи не буває — що це єсть люде чистої раси, тоб то, що всі свої фізичні і духові прикмети вони одідичили тільки самі з себе, од якоїсь одної першої пари своїх предків. Отже весь їх спосіб громадського життя — вся їх матеріяльна техніка і громадська мораль — не були б, як у всіх реально істнуючих націй, твором перемішуваня, рецепції (переймання), наслідуваня і конкуренції, а були б твором, так би сказати, самобутнім. Розуміється, отакий самобутній спосіб їх громадського життя мусів би бути, без зносин з иншими націями, і без всього того ус-

  1. В українській літературі зреферування поглядів ріжних учених на цю справу цікавий читач може знайти в цінній по зібраному в ній матеріялови і баламутній по зроблених з нього виводах, книжці проф. М. Грушевського: Початки Громадянства (ґенетична соціольоґія), Відень 1921. Про висловлені в ній погляди самого Автора буде мова низче.
  2. Як про це буде мова далі, оце розселеня рас може бути двояке: зовнішнє, між ріжними територіями (шляхом зовнішнього оружного чи мирного завойовування) і внутрішнє, в межах одної території (шляхом внутрішньої революції чи еволюції).