Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/268

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


противника. »Хай стіна об стіну удариться і одна впаде, а друга останеться!« (відомі слова Богдана Хмельницького, сказані польським комісарам) — ось якими ідейними образами жила та класократична шляхецько-козацька аристократія, що єдина зуміла колись сотворити Україну. Вони не належать ніколи до першої ґенерації визволених рабів і психіки визволенців — мішанців рабів зі свобідними людьми — у них немає.

Це також не індивідуалісти всякі, не люде з психікою бродячих по одинці тихолазів, які шукають тайком од инших, законно чи незаконно, здобичі і жертя тільки для себе. І це не вилучені зі своїх громадських орґанізацій розбещені руїнники, які можуть иноді, навіть під гаслами високих ідеалів, обєднатись в банду, але ця банда, як тільки мине для неї небезпека і явиться можність особистої наживи та особистих порахунків, зараз же при »реалізації ідеалів« між собою переріжеться і розлетиться.

Часто це бувають вийшовші зі своєї землі »молодші або старші сини«, а завжди така чи инша частина пануючої там аристократії, якій простору для виявленя сили і творчости в батьківщині вже не стало, але яка настільки громадськи дисциплінована і моральна, що на братоубийчу боротьбу за владу зі своїми зважитись вона не могла. Крім стихійної експанзивности, стихійного хотіння слави, подвигів, панування, вони приносять з собою завжди високе почуття громадської єдности і орґанізованости. Вони творять дисципліновану армію орґанізованих творців, а не банду грабіжників чи колекцію взаємно себе поборюючих кандидатів в отамани над чорними, які опинились під їх владою. Це люде типу тих лицарів-хліборобів, що на руїнах Римської Імперії потворили всі великі европейські нації і держави в тому великому русі, якого послідні, слабі відгомони ми бачимо ще в т. зв. блукаючім західно-европейськім лицарстві. Коли можна вжити порівнаня: — це новий рій, який добровільно виходить шукати нового вулика, нової творчости і праці, при чім виходить зі старої батьківщини без наміру повороту, назавжди.

Оце бажання матеріяльної праці і шукання для цієї праці нового місця осідку — єсть — побіч лицарськости і войовничости — другою основною прикметою цього типу жовтих. Вони скрізь і завжди не тільки войовники, але крім того й продуценти. Тому — бажаючи не тільки зовойовувати але і творити; бажаючи війни не для грабунку чи для нищеня, а для слави і для поширеня свого панування, і бажаючи панування не для поживи, а для творчости — вони не кочують по землі чорних, або не оселяються на ній в однім місці такою озброєною ордою, яка би могла з чорних дань тільки збірати, примітивний спосіб матеріяльної продукції чор-