Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/269

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


них оставляючи і тільки в послуху та страху їх весь час тримаючи. Вони зараз же розселяються на завойованій, чи одвойованій ними землі. Вони обіймають її в своє власне персональне посідання, щоб зараз же прикласти до неї свою власну матеріяльно творчу енерґію.

Як в орґанізованій армії старшинам доручаються окремі відділи вояків, так і тут вони стають обєднаними одним духом і орґанізацією, але вкрапленими скрізь поодинці в пасивну масу чорних, їх провідниками і орґанізаторами. Отже це не єсть одірвана від свого оточеня каста погоничів над працюючою стадом, общинницькою, соціялізованою чи комуністичною юрбою. Це також не хаотичні зборища вільних »громадян«, які шукають собі в повній і необмеженій демократичній свободі найкращих і найбільш народолюбних способів для обдуреня і мирного визиску пасивного чорного народу. Жовті цього типу на своїх участках, на своїх верстаках праці будують свої замки, свої двори, свої хутори, свої фабрики і там самі працюють та самі орґанізують працю кожний своєї ґрупи — їх персональному проводові та їх персональній відповідальносги відданих — чорних.[1] Одночасно готові вони на кожний поклик Найстаршого, Голови їх Держави, свої плуги, стада, станки покинути, зброю одягнути і в бій на оборону своєї землі, свого верстаку праці, пійти. Оцей інстинкт осілости і персонального проводу, при сильній і великій орґанізованости — інстинкт, випливаючий з їх бажання персональної матеріяльної творчости і з їх войовничости — складає третю основну прикмету цього типу жовтих.

З цих всіх прикмет: войовничости, матеріяльної продуктивности, персонального проводу і осілости, родиться у цих осівших на стало

  1. »Апологія кріпацтва« — скаже тут напевно якийсь демократ, нюхаючи при тім, чи не можна би було при цій вірній оказії в »оборону народа« виступити і щось на »народолюбстві« — не для народу очевидно — а для себе заробити. Зовсім не маючи наміру переконувати демократів, вважаю потрібним пояснити иншим читачам, що кріпацтво, яке дійсно було при старих класократіях, зовсім не лежить в самій природі класократії, так як напр. невільництво, яке було при старих демократіях (хоч би Афінській) не лежить в природі демократії. Та чи инша юридична форма залежности елєментів пасивних од елєментів активних міняється разом з цивілізацією і розвитком матеріяльної культури, тоді, коли самі методи орґанізації аристократії по суті остаються незмінні. В сьогодняшній Франції нема невільників, але метод орґанізації франц. демократії такий самий, як і демократії афінської. Сьогодня в Англії нема кріпацтва, але ще лишилась там класократія. І роль хлібороба лорда супроти хліборобів фермерів там така сама, як роль активного орґанізованого робітника супроти пасивної робітничої маси. Як один так і другий являються провідниками і орґанізаторами своїх пасивних мас в своїх класах. І англійські фермери, які поважають авторітет своїх сильних і добре зорґанізованих орґанізаторів лордів, напевне почувають себе краще, ніж українські селяне, »увільнені« сьогодня од старих панів і завойовані панами большовицькими тому, що ці старі пани в своїй більшости були дуже мало подібні до англійських лордів; що не були вони класократами; що були вони самі безсилі і неорґанізовані, і що без власної сили і орґанізації — орґанізаторами і провідниками селянства бути вони не могли.