Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/281

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


сама тільки слава і вони ніколи не вдовольняються лицарським задоволеням з самої творчости. Вони завжди мусять мати патент, фірму (часто анонімну або псевдонімну бо імя і звязана з ним традиція родова не грають у них ролі, як у класократів) і за всякі свої винаходи для »добра нації« чи »людскости« вони бажають мати процент. Свобідна і нічим необмежена конкуренція в політиці, в продукції, в штуці — це підстава всякої демократії: це громадський прояв присущих їй хаотичних, мішаних, неодноцільних расових взаємовідносин.

Владу над чорними вони здобувають скрізь і завжди шляхом мирного проникання (пацифічної пенетрації). їхній демократичний імперіялізм — їх зажерливе і переповнене зненавистю до конкурентів бажання влади — прикривається у них завжди ідеєю вічного миру, вселюдської або національної благодати, ущасливленя своєю владою всіх, хто тільки цю владу признасть. Вони завжди оперують образами »справедливого« мирного компромісу; »братерської« унії і згоди поміж ворогами; ласкавої і »гуманітарної« політики; розумного і льоґічного переконування і т. д. і т. д. Але це не значить, що вони ніколи не воюють. Навпаки воюють вони дуже часто і значно більше від войовничих жовтих першого типу. Тільки їхня демократична війна зовсім инша, ніж війна класократична.

Класократичні жовті весь час живуть ідеєю війни. Вони не вдають, що не бачать в людині побіч добра, так само як і добро, вродженого їй зла. І кладучи в основу свого думаня і поступованя факт неминуче істнуючої в світі боротьби, вони цю боротьбу намагаються зробити шляхотною, ублагородшоючою, творчою. До війни вони себе виховують; до війни прилажена вся їх залізною дисципліною і пошаною до авторітетів спаяна громадська орґанізація; їх лицарський закон — це закон війни і вони його придержуються не тільки в часі миру але перш за все в часі війни.

Жовті демократичні живуть ідеєю миру і вродженого людині добра. Тому вони свободолюбиві; тому вони не визнають над собою ніяких авторітетів і ніякої обмежуючої — реліґійної і монархічної — влади; тому вони не орґанізовані і недисципліновані; тому їхня в принципі »гуманітарна«, »миролюбива« влада завжди республіканська, необмежена, бо хіба ж треба обмежувати »мир і добро«?

Але коли сувора правда життя примушує їх воювати, то вони не воюють, тільки лупляться. Зі своєю психікою пацифістів, які зажерливо бажають поширеня і влади, але ненавидять війну, які її бояться, які не мають для неї ані відповідної орґанізації, ані законів, вони, в своїй війні: впиваються в горло противникові, випалюють йому очі і зрадливо душать його отруйливими ґазами, стараються