Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/282

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


його розложити шпигами і провокаторами, добивають ранених, знущаються над безборонними, з безоружних роблять рабів, мстять противникові навіть по заключеню миру, здирають з нього контрибуції, щоб заплатити за войованя своїм підвладним, яким вони обіцювали вічний мир і т. д.

Війна демократична, як наприклад ця, що її виграла недавно »світова демократія«, це війна необмежена, війна хамська, бо ті що її ведуть, її не визнають, бо вона не має своїх законів, бо вона ведеться пацифістами. Війна класократична, це війна лицарська, бо вона признана, бо її визнають, бо ті, що її ведуть, для неї творять закони і її законом обмежують. Те саме і в війні політичній, внутрішній. Класократ шанує противника і вимагає од нього такої самої пошани для себе, бо тільки взаємна пошана дасть моральну силу законові, опертому на висліді лицарської боротьби. Демократ противника опльовує і розкладає во імя, розуміється, своєї »любови до ідеї«, до »нації«, до »народу«, до »справедливости«, до »свободи«. Демократична сучасна преса, демократичні політичні звичаї і вся наприклад діяльність російської, української і польської демократії, яку так майстерно використали і використовують російські большовицькі охлократи в характері пусканих перед атакою (але у себе поки що не толєрованих!) розлагаючих і смердючих ґазів, може служити ілюстрацією до вищесказаного.

Захоплюваня влади шляхом демократичного мирного проникання, може бути так само зовнішнє і внутрішнє. В першім випадку демократи розлагають і захоплюють в свої руки державну орґанізацію иншої нації, в другім вони роблять це саме зі своєю нацією. Перше можна було б назвати колоніяльною експанзією, друге — демократизацією метрополії. Але по суті між цими двома формами нема засадничої ріжниці, бо і сама метрополія під впливом демократизації в кінці кінців повертається в колонію.

Захоплюючи владу, цього типу жовті, ніколи не рахують на свою власну силу. Вони народжуються і розвиваються завжди під захистом чужої — класократичної або охлократичної — державної орґанізації. Ніколи не противоставляють вони чужій державній орґанізації — державної орґанізації власної, а стараються захопити цю чужу державну орґанізацію шляхом її розкладу і поборюваням її чужими руками, при помочі підбутовуваня проти неї чорних, пасивних мас. Але бунту чорних проти даної державної орґанізації вони ніколи не доводять, як охлократи, про яких мова дальше, до самого кінця. Коли тільки вони дірвались до влади, опанований ними державний апарат повертається ними проти чорних. При перемозі демократії бачимо явище як раз протилежне до того, що тепер відбувається в