Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/287

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

хаосом породжений, демократичний метис — однаково, чи поняття ⁣»народу«⁣ буде поширено в такій республіці, відповідно до історичної доби, на ширші, чи вузчі круги місцевої людности.

Поруч з цією першою катеґорією метисів, які своєю рознузданостю і вродженою їм расово ріжностю та розбіжностю їхніх стихійних хотіннь, розкладають основні консервативні класи метропольної нації, родиться незабаром в колоніях їх катеґорія друга. Коли правлячі верхі там вже уконституувались, як представники не місцевої, а метропольної нації, то до цих чужонаціональних верхів починають тягнутись і собі ці революцийні, активні елєменти, що їх в дальших поколіннях виділяє з себе місцева колоніяльна людність. Замість абсорбуватись місцевими національними активними консервативними класами, як це ми бачимо при класократії, ці революцийні активні елєменти починають напливати з колоній до метропольних центрів політичного та культурного життя, і по прикладу правлячої там демократії, починають вимагати від неї, але вже не пацифістичним тільки войовничим, революцийним шляхом, участи в правлінню і владі. І те, чого не донищив метис демократичний, пасивного походженя, тепер нищить до краю колоніяльний метис охлократичний, походженя активного, войовничого. Своєю расово відмінною революцийностю він усуває рештки того, що ще зберігало і консервувало метропольну націю: її старі орґанічні класові сполученя, її традицію, її культуру. Дуже часто він вкінці завойовує метрополію, але не зверху, не по класократичному — не обмежуючи себе верховною монархічною консервативною владою відповідно до степені восприїмчивости пасивних мас — а завойовує він її знизу, руйнуючи всі здержуючі консервативні політичні форми національного життя во імя самої же метропольної нації, яка його в колоніях до себе притягнула, але расово і духово не засимілювала і для якої він по расі і духу остався зовсім чужим. Що творять з метрополіями такі революцийні колоніяльні метиси, повчити може історія їх панування в Римі в останніх часах Римської Імперії, історія французької і російської революції і т. д., і т. д.

В випадку другім, коли колоніяльне поширеня метрополії кінчиться перемогою метропольного охлократичного державного апарату над розложеною колоніяльним демократичним метисом і нездатною вже до влади метропольною класократичною аристократією, захоплюваня влади демократією приймає инші і більше складні форми. Тоді першій ґенерації демократії — як наприклад російському чи французському ліберальному дворянству — не удається дорватись до влади так, як це вдалось наприклад здемократизованій, антімонархічній і республіканській польській шляхті. Чим здержуючий державний