Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/30

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


польської виросла вся лівобічна гетьманська старшина, а багато з неї було і польських шляхтичів по походженю. Дякую Богові, що маю в собі кров тих, що сотворили саму ідею, само поняття політичне сучасної нашої України. Щасливий я, що з кровю предків одідичив вроджений, інстиктовний нахил до українства — до боротьби за свою владу на своїй Землі. І тішуся врешті, що свідомости української не треба мені було черпати з книжок, доходити до неї шляхом раціоналістичним, опирати її на діялєктиці, яка сьогодня »українська«, а завтра вже »змінила віхи«. Але чи коли небудь я з цього приводу Вами гордував?

Ніхто з Вас такого закиду мені зробити не посміє, бо йому перечили-б всі факти мого життя. І коли Ви мені »польським шляхетством« очі колете, то причина цьому инша. Ви хочете, щоб я став зрадником свого стану, своїх найрідніщих і найблизчих. Ви хочете, щоб настрій моєї душі був такий, як Ваших — злобний, плюгавий, ренеґатський. Ви хочете, щоб я з Вами разом скупався в бочці дьогтю, взяв ножа і пішов різати своїх братів. Ви хочете, щоб співав я разом з Вашим Мітькою: »мать свою я зарѣзалъ, отца своего я убилъ«. О! скільки раз в життю бачив я на лицях Ваших підлу надію, що знаряддя проти моїх удасться Вам зробити з мене. І як льстиво обіцювали Ви мені за ренеґатство й огайдамаченя всі Ваші почести і ласки.

Ви казали: »дивіться — єсть-же і Ваші між нами. Ось хто дійсний Українець — а не Ви. Вони висьміюють свій шляхетський стан, — знак, що вони од нього кращі. Вони не хочуть скоритись і служити Вашому символові Держави — Гетьманові, — знак, що вони пани. Вони не хочуть бути між Вами як рівні з рівними. І мають слушність. Серед нас, де виборче право сягає тільки до лікарського помішника — вони найвищі. З волі суверенного народу і Отаманів Української Народньої Республики вони стають у нас навіть принцами. І дивлячись на них, ми бачимо, яка смішна Ваша стара традицийна мрія опори Трону, чести, порядку і ладу. У нас кожний тільки самому собі опора — сам-собі-пан — і вони ми. Це-ж і єсть власне дійсний демократичний аристократизм — справжня, ніким і нічим не обмежена свобода. І неслушно Ви, слуги Гетьманські, все це хамством називаєте.«

»Хоч ми — чув я далі натяками від Вас — не любимо конкуренції, бо вважаєм, що чим менше Українців, тим легче жити з українства, але Вас, за Ваші історично-наукові заслуги, до себе приймемо. Тільки політику свою забудьте! Замість украденої у Вас земельки, ми Вам дамо республиканську посаду, або як впишитесь в соціял-революцийну партію так, що-би не пізнати було що Ви поміщик, то може і земельку Вам повернемо, розуміється коли союзні демократії нам в цьому допоможуть. Отже облиште свої немодерні мрії про рицарську вірність родовому Гетьману Монарху. Покиньте свій шляхетський стан і свого Гетьмана. Хто зна, може ще й Вас отаманом або князем колись зробимо. У вякому разі, як будете добре лаяти Гетьмана і своїх братів-хліборобів, дістанете почесний у нас титул »носія української державної ідеї«!«

Не діждали і не діждете! Зрадником і ренеґатом — не був, я і не буду! Всіма силами своєї душі я хочу, щоб стан шляхетський в Україні, до якого цілою своєю істотою належу, почав робити те, що єсть його обовязком творити Державу Українську. Творити не для того, щоб згинути, а навпаки, щоб себе відродити, сил нових набрати і щоб придбане предками не знищити Україною, а урятувати. Тому то від початку своєї громадської праці поборював я, і поборювати буду, нашу — шляхти польської в Україні — колоніяльну залежність

XXIX