Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/303

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


та виступаючи супроти чорних в неприродній для цієї осілої земельної ґрупи — ролі аґентів чужоземельної метропольної держави.

Розуміється таке викривлюваня з раціональних мотивів своїх ірраціональних стихійних хотіннь — як всім громадським ґрупам так і їй — приносить врешті загибель. Метрополія ніколи в момент небезпеки не забезпечує щцюґрупу, бо більше для неї значіння має піддержка найкраще до колоніяльних умов пристосованого і тому тут найсильніщого демократичного метиса. Притягнуті сюди з метрополії нові жовті хочуть просто зайняти місце старих і тому намагаються перш за все цю осілу, земельну ґрупу викинути. Її денаціоналізуюча діяльність серед чорних викликує якраз протилежні наслідки: вона будить почуття національної окремішности чорних, але не почуття творче, позитивне, яке виникло б з їх національного і територіально-державного обєднаня з цею ґрупою жовтих, а почуття руйнуюче, неґативне, в формі національної зненависти, на одній і тій самій землі, елєментів пасивних до елєментів активних, нації »поневоленої« до нації »пануючої«, нації »рабів« до нації »панів«.

Нічого врешті казати, що вищі форми матеріяльної культури, які творить тут оця ґрупа жовтих, позбавлені необхідної для їх орґанічкого істнування єдиної громадської національної моралі, остаються зовсім чужими і ворожими для чорних і вся орґанізація труда в таких колоніях полягає на штуці співпрацюючих з собою жовтих і чорних зробити собі взаємно найбільше кривди і шкоди. Побудована на такому ґрунті місцева матеріяльна творчість стає найбільше зненавидженим проявом громадського життя. Репрезентуюча цю творчість ґрупа, яка в країнах класократичних — горда своєю продуктивною (хліборобською, промисловою і т. д.) працею і сильна своєю лицарською орґанізованостю — править націями, — тут, загубивши свою аристократичну лицарськість, єдність, орґанізованість і дисциплінованість, повертається сама в зборище розпорошених і »раціонально спекулюючих« індивідуалістичних продуцентів демократії. Зненавиджена, завдяки своїй внутрішній слабости, пасивними масами, ця ґрупа творців місцевої хліборобської і промислової культури мусить підлизуватись до пануючого в колоніяльному хаосі демократичного метиса, мусить шукати у нього шарлатанського »оправдана« перед »народом« для того, що єсть основою громадського життя: для своєї матеріяльно творчої, продуктивної праці.

З розкладом завязків місцевої класократії вплив на колоніяльне життя здобуває собі чим раз більше демократія. Нігде демократичний метис не має такого сприяючого його розплодові осередку, як в колоніях. Тут весь час відбувається згаданий вище процес расової дифе-