Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/304

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ренціяції, але нема процесу расової кристалізації та інтеґрації. Тому тут не витворюються орґанічні сполученя людей по звязаним стихійною симпатією, расовою созвучностю, однаковим способом праці і однаковими стихійними хотіннями — класам. Тому тут, крім чужого метропольного державного апарату, нема внутрішньої громадської абсорбуючої консервативної сили, яка всякі деструктивні, рознуздані, анархічні елєменти в стані поставити на місце. Власне ці найбільше активні елєменти демократії — продукт хаотичної мішанини рас — здобувають собі тут чим раз більшу свободу.

Поборюючи всіма силами смертоносні для нього орґанічні класові сполученя, демократичний метис творить сполученя раціоналістичні, партийні. Вони ніколи не обєднані, як класові орґанізації, спільною консервуючою традицією, а завжди обєднані проґрамою будуччини. Держаться вони не внутрішньою симпатією і стихійною єдностю, а зненавистю до инших подібних сполучень. Конкуренцийна боротьба за впливи на »народ« між взаємно себе ненавидячими демократичними партіями — а не орґанічна співпраця обєднаних своєю внутрішньою силою класів — лежить в основі громадського життя всіх демократій, а в першій мірі здемократизованих колоній. Оця конкуренцийна боротьба ріжних проґрам будуччини дає демократичному метисові повну свободу рухів. Він не звязаний ніякими здержуючими, випливаючими з минувшими, консервативними моментами. Всяка »проґрама«, яка на його утилітаристичний погляд може сподобатись в будуччині »народній більшости«, завжди його »переконає«. Тому ні одна демократія в світі своїми спекуляціями не сотворила нації. Бо нації без завойованя більшости силою і моральним авторітетом твердої та непохітної меншости і без оборони того, що сотворено цією силою і авторітетом: — оборони традиції національної аж до загину, аж до смерти, — не буває. Метрополії можуть бути спокійні за свої колонії доти, доки вони менше ніж ці колонії демократичні. Сильна метропольна нація завжди матиме за собою серед колоніяльних метисів запевнену »ідейно і раціонально« обосновану демократичну більшість. Колоніяльний демократ »орієнтується« дуже швидко. Беручи наприклад наші відносини: вчора, коли Росія була сильна а Польща слаба, він кпив собі з Поляків, був русофілом і в крайньому випадку українським автономістом; сьогодня він польонофіл, русофоб і »самостійник«; а завтра, як відродиться Росія і ослабне Польща — він знов буде русофілом і українське самостійництво називатиме »польською або панською чи буржуазною інтриґою«. При чім для всіх цих перемін він матиме економічні, національні, ідейні, патріотичні і які хочете раціонально доказані, народні і демократичні »підстави«.