Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/311

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


шляхом оружного завойованя. Оця войовничість охлократії засадничо відріжняє її од пацифістично-зажерливої та слизнякуватої демократії. Охлократи ніколи не заполонюють чорної маси, обсівши її як сарана та мирно розкладаючи її своїми ядовитими екскрементами так, як демократи. Але вони теж не завойовують її по лицарськи, зверху — перемігши в чеснім оружнім бою, пануючого досі над чорними, свого противника — так, як це роблять класократи. Всяке охлократичне завойованя відбувається знизу. Воно спірається завжди на бунті, найбільше незадоволених соціяльно і найнизчих по свому соціяльному положеню, пасивних »народніх« мас проти власної здеморалізованої аристократії і на повнім винищеню цієї аристократії перемігшими при помочі цього бунту охлократами. Охлократ не знає таких брехливих, на взаємнім ошуканстві побудованих, хвилевих компромісів з конкурентом до влади і такої перманентної бійки за владу — бійки без кінця, без рішучої перемоги — як пацифістичний, трусливий і хитрий демократ. Але він не знає теж і лицарського, на взаємній пошані і на законі опертого, миру з противником після лицарської повної перемоги над ним, як класократ. Жовті типу охлократичного, завойовавши чорних, всю без виїмку, попередню аристократію винищують фізично, або повертають, так як і всю чорну масу, в своїх покірних слуг і німих рабів. Щоб здобути собі владу, охлократ мусить свого ворога вигубити, а не тільки перемогти його так, як класократ. Для класократичної, на почуттю власної сили і на пошані до противника опертої, лицарської перемоги та законности, охлократ, як побачимо далі, заслабий.

Жовті охлократичного типу це не орґанізована армія лицарів продуцентів, осідаючих на стале на завойованій ними землі і розпочинаючих зразу же матеріяльну продуктивну працю, як в типі першому. Це також не розпорошена банда конкуруючих між собою до влади, найбільше ріжнородних по свому походженю і професіям, демократичних метисів, як в типі другому. Вони уявляють із себе одною залізною механічною організацією, одною фанатичною вірою, одною ненавистю до інаковіруючих і одним бажанням здобичі та панування спаяну орду войовничих грабіжників кочовників, які, самі матеріяльно не продукуючи і не уміючи організувати матеріяльного труда, нападають зовні або ізвнутрі на матеріяльно продукуючу націю тоді, коли матеріяльна культура даної нації переросла її громадську мораль і коли ця нація знаходиться в періоді демократичного упадку та розкладу.

Вони можуть належати до раси усталеної тоді, коли це кочовники, які довго жили своїми ордами на великих рідко заселених просторах і, вийшовши зі своєї батьківщини, напали на розложену осілу,