Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/322

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


(Монарха), або недідичного (диктатора, чи диктаторської установи, складеної з кількох осіб) — завжди необмежена, завжди самодержавна, абсолютистична, а разом з нею необмежена влада над пасивними масами і цієї, зорґанізованої в державному апараті і рабськи підданої його голові, охлократичної аристократії, яка іменем цього голови — самодержавного Монарха чи диктатора — править. Причини цієї ріжниці лежать в знаній вже нам повній відмінности прикмет класократичної і охлократичної аристократії.

Обмежена влади класових аристократій владою Монарха випливає з цього, що вони, для ритмічного і гармонійного розвитку своєї орґанізацийної — громадської і матеріяльної — творчости, мусять обмежувати свій творчий порив і свій імперіялізм відповідно до степені восприїмчивости пасивних мас, яких пасивність та інертність знаходить собі оборону в консервативній монархічній державній владі. Але одночасно, в інтересі цього самого розвитку громадської і матеріяльної творчости, пасивність та інертність мас, що знаходить собі оборону в консервативній монархічній державній владі, мусить бути так само обмежена законом. В противному разі монархічний державний апарат, здобувши собі при помочі пасивних мас необмежену, абсолютистичну владу, з консервативного став би реакцийним і загальмував би всю громадську і матеріяльну творчість класових аристократій.

Оця гармонійна взаємозалежність між творчим поривом вперед аристократії і степеню восприїмчивости на цей порив з боку пасивних мас, оця ритмічність політичного життя, яка істнує тільки при обмежуючій однаково як реакцію так і поступ — при консервативній, але допускаючій ритмічний рух вперед — класократії, нищиться в двох протилежних напрямах при пануванню демократії і при пануванню охлократії.

Демократія, творячи республіканські форми державного життя, дає повну волю імперіялізмові численної, але розпорошеної і незорґанізованої демократичної аристократії; вона нічим не обмежує її пориву вперед, її »поступовости«, її жадности до багацтва і до влади — і тому творить хаос, який не веде за собою повної руїни тільки доти, доки істнують ще недоруйновані демократією останки колишніх здержуючих, консервативних, громадських орґанів, і доки маси ще дають себе гнати необмежено вперед при помочі ріжних форм політичного демократичного обманства і шарлатанства.

Охлократія впадає в протилежну крайність: вона руйнує політичну рівновагу, перехиляючи її на бік пасивности та інертности мас; своєю »єдностю з народом« — на пасивности якого її влада спірається