всі ті періоди гострої внутрішньої боротьби, які вибухали в Англії, коли чи то революційна (Кромвель), чи королівська влада (особливо при змінах династій: Тюдори і Стюарти) виступала проти класової аристократії, бажаючи стати, при помочі охлократичного безкласового державного апарату і підчиненя собі влади духовної (англіканська Церква, індепенденти, пурітане), владою абсоліотистичною, владою охлократичною: владою — чи »лівого«, чи »правого«, але однаково рєакцийного — самодержавя. З оцієї боротьби класократії з охлократією, з боротьби англійських класових (а не демократичних!) представницв — Парламентів — з охлократичними тенденціями Стюартів і Кромвелів, а з другого боку з політичної рівноваги між старими і новими класовими аристократіями — рівноваги, що спіралась на внутрішній силі цих аристократій — виросла ціла англійська конституція, виросло не тільки обмеженя одним національним законом самої королівської влади, але таке саме обмеженя тим самим національним законом сили консерватизму і сили поступу: сили поодиноких консервативних і поступових класів.
І коли в Англії всі революції кінчались реставрацією Монархії, а всі реакції новими »хартіями вольностей«; коли з внутрішньої боротьби переможцем виходив все принціп всекласової єдности нації, і коли Англія це така країна, що має найсильніщу державу хоч нема в ній ані сильної бюрократії, ані сталої армії і де Монарх не править, а царствує, але ті, що правлять, правлять завжди іменем Монарха, іменем персоніфікованого в його особі Маєстату цілої єдиної нації, — то причин цього факту треба шукати в класовім методі орґанізації англійської аристократії. Бо ніщо так не сприяє розвиткові почуття законности, взаємної пошани, національної єдности, любови і рівноваги між ріжними класами нації, як внутрішня сила і внутрішня орґанізованість кожного класу. Всякий орґанізований і по духу лицарський, войовничий клас не боїться дати волю і можність життя иншим класам тому, бо він сам внутрі сильний, бо зловживанню волею і порушеню закона він може протиставити не плаксиві слова, чи террор страху, а власну орґанізовану силу. Ані патріотичне демократичне шарлатанство, ані кулачні охлократичні диктатури при класократичнім методі орґанізації нації не можливі. Бо необхідність правлячих класових аристократій для нації доказується там не їх »всенародньою« патріотичною популярностю, а їх власною внутрішньою силою і моральною вартостю; бо всяка кулачна диктаторська забаганка зустрічає там не патріотичні »умовлюваня«, а таку саму орґанізовану фізичну одправу з боку загрожених в свому істнуванню сильних і не розпорошених класів. І тому Англія, хоч і зачеплена сьогодня під впливом свого
