Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/349

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


перемоги були далеко гірші. Франкські варвари не насадили тут одної віри та не знищили своїм охлократичним пануванням місцевого колоніяльного хаосу, а навпаки: самі потонули в ньому. Своєю первісною войовничостю вони задержали тільки похід на Францію дальших кочових орд, в тім числі і своїх єдинокровних братів Аллєманів і тим поклали початок політичного відокремленя Франції. На цьому їх роля скінчилась. Вони дуже швидко асимілюються потім з місцевою ґалло-римською аристократією (шлюб франкського вождя Кльовіса з Кльотильдою, дочкою місцевого правителя, може служити алєґорією цього асиміляцийного процесу), приймаючи її віру та вносячи в її колоніяльну расову мішанину і неусталеність ще новий неспокійний войовничо-кочовничий елємент. Якогось одного ядра, біля якого могла б скристалізуватись оця асиміляція варварів, у ріжнородної місцевої аристократії не було. В наслідок цього всього перемога лицарсько-земельної верстви у Франції, яка прийшла потім паралєльно з розвитком матеріяльної культури, носила зовсім инший характер ніж в Англії.

В Англії вона прийшла після впертої і оружної боротьби класократії з охлократією: вона була лицарською перемогою в чеснім бою расово усталених і одноцільних, прекрасно зорґанізованих войовничих елєментів класократичних над такими ж елєментами охлократичними. При чім елєментів класократичних в порівнанні з пасивною масою, що залишилась після повної катастрофи пануючої досі над цею масою охлократичної аристократії, було небагато. Тут перемога мягкотілої, розложеної і здеморалізованої ще римським хаосом, осілої лицарсько-земельної аристократії над напавшою на неї кочовою охлократією наступила мирним шляхом, після цілого ряду підленьких компромісів — способом, коли так можна висловитись, доместифікації (прирученя) полудиких охлократів.[1] Отже: наділеням їх ріжними римськими титулами, окруженям їх всякими почестями, уступленям їм частини влади і врешті включеним їх в ряди цієї численної у відношеню до своїх пасивних мас, місцевої

  1. В той спосіб уявляє собі сьогодня демократична европейська буржуазія і ріжні »смѣновеховцы« »еволюцію большовизму«. В той спосіб відбувається на наших очах в Польщі доместифікація »пепеесовців« — цих ріжних завойовавших Польщу войовничих, переважно »кресових« елєментів, що швидко гублять свою первісну революцийність та непримиримість і розпливаються в мутній воді »культурної« польської міщансько-інтеліґентської демократії. В той спосіб врешті (в Центральній Раді і потім) наша інтеліґентська демократія приручувала ріжних наших полу-охлократів, при чім результат того прирученя і демократизації для останніх — як що вірити п. Винниченкові — оказався дуже сумний і т. д., і т. д.