Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/353

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Розпорошені і розєднані французські класократи не змогли противоставити побідному ходові абсолютистичної і централістичної охлократії ніякого орґанізованого опору. Проти авторітету абсолютизму, опертого на централізмі і на одній католицькій вірі, вони пробували противоставити оборону провінціональної автономії і стали приймати инші, ворожі католіцизмові, віри. Народолюбству охлократичному: »обороні народа од зажерливих панів«, вони пробували противоставити народолюбство демократичне: »оборону народа од тиранської королівської влади«. Але всі ці змагання здемократизованої і тому слабої внутрі класократії до нічого не привели. Оборона провінцій перед централізацією і боротьба класократії з удержавленим католіцизмом довели до різні Альбіґойців в XIII ст., до вигнання Гуґенотів і Варфоломієвської різні в XVI ст., до взяття Рошелі в XVII ст. і в результаті скінчились повним винищеням абсолютистичною і централістичною охлократією всіх місцевих, провінціональних класократичних особливостей. Незорґанізована і внутрі слаба класократична сепаратистична акція викликала лише централізаторську охлократичну реакцію, привела до повної уніфікації »єдиної і неділимої« Франції, до знищеня класократичного іновірства і повного тріумфу охлократичного »казьонного« католіцизму. Всі спроби незорґанізованих і слабих »народолюбних панів« підняти народ проти Короля скінчились повним фіяском, бо »народ« ніколи не йшов за слабими, хочби і найбільше народолюбними панами, а скрізь і завжди йшов за панами сильними. Орґанізована в другій половині XV в. французською здемократизованою і »кающоюся« класократією »Ліґа публічного добра«, що мала на меті »визволеня нещасного народа« з під королівської влади, скінчилася тим самим, що і пізніща французська »фронда«, що й анальоґічне їм повстання декабристів в Росії: повним розгромом здемократизованої земельно-лицарської класократії при помочі — набраної власне з цього самого народу і ріжних здекласованих »панів« — бюрократичної, абсолютистичної охлократії.

В результаті, поминувши часи її короткого відродженя (за панування бувшого провідника Гуґенотів, лицарського Короля Генриха IV), класократія у Франції була винищена до коріння. Її нащадки, скапітулювавши в боротьбі з охлократією, стали входити в ряди переможців. Вони покинули свої двори і замки, переселились в Париж, вступили на платну службу в королівську армію та королівську бюрократію і стали жити не так, як англійська класократія — зі своєї класової матріяльної, продуктивної праці — а з королівського жалування і з державної казни. Зі здеморалізованих лицарів, що не схотіли добровільно служити єдиній національній монар-