Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/369

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


мірі перерізані і залякані, а »народ« загіпнотизований могутностю і непереможностю абсолютистичної охлократичної влади, приходила ця влада, увільняла »народ« з під ненавистної йому політичної влади здеморалізованих »панів« і всіх повертала террором в послушну собі, нічим між собою орґанічно не звязану, стадну залякану юрбу.

Розуміється поняття »народу« і »панів« на протязі столітть мінялися. Супроти русько-литовських князів, »народом« було дрібне боярство; супроти козацької городової старшини — козацька неосіла чернь; супроти правобічної української шляхти — гайдамацьке селянство; сьогодня проти »буржуазії« підіймається »пролєтаріят« і т. д. і т. д. Але результат був скрізь і завжди однаковий. Охлократичні провідники юрби одних націй помагали нищити не тільки власну здеморалізовану класократію, але і класократію инших націй. »Черкасішки« різали по царському наказу не тільки своїх »панів-ляхів«, а й бороди московським боярам; »кацапи« розправлялись не тільки зі своїми »барами«, а і різали чуби у »хахлов«. Одні і другі звільняли »польського мужика« з під влади »польських панів«, а знов здекласовані і охлократизовані польські, українські, московські, балтийські та всякі инші »пани«, сидючи по петербургських канцеляріях, европеїзували і досконалили весь цей охлократичний державний апарат, затягаючи петлю на своїй власній шиї і на шиї всіх оцих »російських націй«.

Моральний авторітет російської охлократії — так само як французької, як і всякої иншої — спірався на тому захисті, який знаходили в реакцийній абсолютистичній владі безчисленні пасивні »народні« російські маси перед примусом їх до більше інтензивної матеріяльної продукції і громадської творчости з боку матеріяльно і політично активних, чи то класократичних, чи — по розкладі класократії — демократичних елєментів. Поки »пани« були такими самими рабами царськими, як і »народ«, поки вони не сміли проявляти ніякої власної матеріяльної і політичної акції, а мусіли робити тільки »панщину« Цареві таку саму, як і народ робив їм — але не як панам, тільки як рабам царським — доти в пасивности і нерухомости благоденствував народ і доти влада охлократичного Царя — оточена ореолом всемогутности, перед якою тремтять пани — мала повний моральний авторітет серед пасивних народніх мас і була — як і вони — непорушна. Всі спроби нечисленних здемократизованих класократичних елєментів підняти народ проти Царя, кінчалися для них ще трагічніще ніж у Франції, бо тут вони були без порівнання менше численні і ще більше розпорошені та здезорґанізовані. Повстання декабристів, повстання української правобічної польонофільської шляхти