Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/373

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

родний гнів за це звернувся не тільки проти них, але й проти Царя, який з оборонця народа од панів, став тепер в народніх очах оборонцем цих панів од народу.

Коли ж до цього, з тих же самих економічних мотивів: — щоб удержати необхідний для істнування російської держави в Европі рівень матеріяльної культури — перший гробокопатель старої охлократичної Росії, Вітте, став так само як Кольбер у Франції, заводити на ⁣»казьонні пособія«⁣ російський промисел, торговлю і фінанси, плодючи в той спосіб своєрідну російську ліберальну буржуазну демократію; коли у відчинених ним вищих школах він став фабрикувати масу інтеліґенції і полуінтеліґенції, що пішла в революцію, бо казьонних посад для неї не вистачало; коли другий гробокопатель, Столипін,

    активним Українцем. Отже смішне єсть його питання, скероване до нас з Праги: — скільки нас, мовляв, треба, щоб прищепити народові нашу Україну. — У всякому разі вдвоє менше, ніж щоб прищепити йому Україну есерівську: — бо коли два українські монархісти, як пише п. Сріблянський, ⁣»цілуються«, то два українські есери, як напр. Проф. Грушевський і п. Шаповал, між собою гризуться.... Орґанізатори української хліборобської праці, творці зачатків місцевої орґанічної матеріяльної культури, це — для українського есера ⁣»злодії визискувачі«, хоч власне з розвитком цієї хліборобської культури стала реально а не тільки літературно відроджуватись Україна, і хоч з цієї культури жив він сам — есеровський літератор — їдячи хліб у тих же самих поміщиків, яких він сьогодня ⁣»дітожерами«⁣ називає. Тепер він примостився у чужої демократичної капіталістичної буржуазії, що бажає ⁣»мирного проникання«⁣ на Україну і висмоктування до чужого краю багацтв української землі. Але це на його думку не єсть ⁣»посередництво в операціях золотом«, натомість таким ⁣»посередництвом«⁣ називає він працю на батьківській землі українського хлібороба власника, який, збільшуючи продуктивність та трудовмістимість цієї землі, тим самим збільшує багацтво свого села, свого краю. Навожу все це тільки для зрозуміння цього патальоґічного явища в українськім національнім орґанізмі, яким єсть перевага в ньому есеровщини. Сьогодня вся її зненависть звертається проти старих ⁣»панів«, які зрештою — своєю класовою незорґанізованостю, політичним і національним розпорошеням, удаванням в той чи инший спосіб, що їх, як панів українських, немає, і в результаті своїм внутрішнім безсиллям — на цю зненависть есерів заслужили. Але завтра вона звернеться так само проти нової української хліборобської класової аристократії, що одна тільки в стані зорґанізувати українське селянство: перетворити його із послушної всякому чужому пануванню пасивної юрби в шануючий свою національно-державну незалежність лицарсько-продукуючий клас. Тільки во імя власних прав і обовязків, випливаючих з дідичного володіння землею по лицарському праву меча, і во імя необхідних для більше інтензивної хліборобської праці вищих орґанізацийних форм громадського життя, зможе ця нова класова хліборобська аристократія стати українською, відродити орґанічні класократичні підстави хліборобської (мабуть ще на довгі часи) Української Нації. Такого типу громадських взаємовідносин, опертого на класовій диференціяції, обмеженю класових імперіялізмів і гармонійній співпраці орґанізованих класів в однім національнім орґанізмі, визволений і бажаючий необмеженого панування раб — якого старі самодержавні погоничі юрби виховали в поняттях стадної ⁣»рівности« — восприйняти не може. Тому не проти чужої охлократії, а тільки проти своєї української класократії він здатний підіймати повстання. І доки він і далі матиме перевагу в ⁣»свідомім українстві« — про Націю Українську не може бути мови: ніякі не рабські, поважаючі себе і других, активні, державно і національно творчі елєменти до такого ⁣»українства«⁣ як орґанізована політична сила не війдуть і ніхто з них, крім якихось романтиків ⁣»самогубців« — як слушно в данім випадку вживає цього слова п. Сріблянський — належати до одної з ним ⁣»нації«⁣ не захоче.