Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/375

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


такої швидкої і радикальної перемоги комуністичної охлократії Росії.

Крім того оці російські демократичні елєменти — не рівня таким же елєментам французським. Там розклад класократії не завершився виключно її охлократизацією, а пішов і по лінії демократії. Як було сказано вище, з переважно протестантської частини розложеної французької класократії, що була за для віри усунена від двірських охлократичних посад, повстала матеріяльно продукуюча, багата національна французська демократична буржуазія. Сполучившись з таким же міщанським численним напливовим елєментом і національно його засимілювавши, ця буржуазія, зміцнена ще масою революційних »нуворішів«, в кінці кінців таки купила, розложила, і осідлала французську охлократію. Російська класократія тільки зохлократизувалась. Національної, матеріяльно продукуючої, російської демократичної буржуазії була невеличка жменька. Решта — теж численно як на всю Росію дуже невелика — це були або ще незасимільовані, або тільки часово тут перебуваючі чужинці, або матеріяльно непродукуючі торгові і фінансові посередники Жиди. Останні в російських умовах мусіли зразу ж одріктись од мрій про своє панування при посередництві демократії і, поки час, мусіли рятувати себе піддержкою всіма силами комуністичної охлократії, бо в противному разі вона би їх вирізала до щенту.[1] Знов же розбагатівші з війни та революції ріжні злодії і спекулянти того самого типу, що остаточно перехилив був перемогу на бік демократії у Франції, тут, в Росії, в своїх по демократичному свободолюбивих і республікаських змаганнях поки що безсилі. Російська охлократія не вела досі побідних зовнішніх »наполєоновських« війн, які дали б цій демократії дійсно »добру золоту валюту«. Натомість весь охлократичний державний апарат разом з армією зберігся тут для внутрішнього ужитку і російській демократії звертати його проти себе небезпешно. Врешті головне ядро російської демократії: — матеріяльно непродукуюча і позбавлена опори в грошовитій демократичній буржуазії, а тому безсила, до того ще вкрай здеморалізована — інтеліґенція серйозним ворогом для охлократії розуміється бути не могла.[2] В результаті

  1. Так само рішаючу ролю відіграли в цьому: звичка Жидів забезпечувати свої впливи при помочі опановуваня правлячої верстви і риси созвучности, які вяжуть їх з російською комуністичною охлократією. Про це див. статю М. Тимофіїва: Жиди і народне господарство України (в цій же 4-ій кн. »Хліб. України«).
  2. Про характер більшости цієї поросійщеної соціялістичної і демократичної інтеліґенції на Україні будучий історик зможе судити хоча би по літературним творам її знавця і представника В. Винниченка. Полове питання, яке так займає, увагу цього автора і полова анормальність, яка єсть найбільше яскравою ознакою героїв його творів, ще й сьогодня, здається, відограють головну ролю в життю цієї інтеліґенції. Доля навіть хотіла, щоб »Моє останнє слово« п. Винниченка стало першим словом і »великим таїнством« революцією породженого, нового її покоління. Принаймні так можна судити по захопленю »поемою соняшного поета і бунтаря« п. Валєріяна Поліщука п. з. »Онан«, — захопленю, яке відбиває в собі хоча би виданий »Всеукраїнським літературним комітетом« в Харкові 1921 р. збірник п. заг. »Жовтень«. Навожу дословно оцих кілька цитат. »Герой змальований поетом — пише з приводу цієї »поеми« її рецензент — дійсно фанатичною фіґурою, що викликає до себе повагу. Він творить своє діло як велике таїнство, тому і його слова про неприродній вчинок набірають святости. Коли моя правиця.... (опускаю наведений рецензентом уривок в стилі варварської, дикунської порнографії) є чудове місце поеми, котре можна порівняти лишень з клясичними творами.... Хай обурюються — кінчає рецензент — на це уманські дурні, яким недоступна мудрість факторів, котрі сприяють розвиткові онанізму« (ст. 103/4). Навряд тільки чи ці самі фактори »сприяють« також надіям нашої демократії, яка думала і думає, що тільки демократична (ріжних партийних мастей) інтеліґенція — оце вже в другому поколінню продукуюча і споживаюча такого рода »літературу« — здатна »єдиним революцийно-демократичним фронтом, на чолі народу збудувати Україну«....