в Росії установилась знов дійсно »народня«, на пасивности мас оперта, глибоко реакційна, крайнє ворожа до всякої неполіцейської — матеріяльної, політичної і духової — творчости, охлократична комуністична влада.
Але і над нею, як і над старою царською охлократією, висить демоклів меч всякої охлократії: питання матеріяльної продукції. На ньому Красін зломить собі шию, як і Вітте. Бо не можна, здобувши собі моральний авторітет в очах »народу« впнищеням продуцентів і своєю власною матеріяльною непродуктивностю та присущою всім воюючим пророкам погордою до матеріяльної праці — потім охлократичною поліцією примусити цей народ продукувати. Бо охлократичною нагайкою можна погнати загіпнотизовану страхом полуголодну юрбу, що найбільше, на якусь стадну примітивну роботу. Але при високій техніці матеріяльної продукції, яка вимагає вже не стадного, а індивідуального, свідомого і орґанізованого зусилля — поділу праці і творчого напруженя не тільки фізичних але і духових сил кожної одиниці — охлократична, хочби і комуністична нагайка тратить всю свою чудодійну силу. Привчити »народ« працювати самому — з юрби зробити добровільно працюючих, по ріжним способам праці орґанізованих і свідомих своїх завданнь продуцентів — цього ніяка охлократія світа не зуміла.
Пасивні маси по всі віки втягались до інтензивної матеріяльної творчости тільки двома шляхами. Або, обдурені примарами своєї суверенности і заохочені хвилевим — переважно грошовим — зиском, вони працювали для цього зиску, при чім працювали без ритму, без захопленя, без радости, працювали вічно змучені тим безмежним хаосом продукції, який ми бачимо під проводом демократії. Або ж, захоплені персональним прикладом правлячої верстви, звязані з нею
інтеліґенції. Доля навіть хотіла, щоб »Моє останнє слово« п. Винниченка стало першим словом і »великим таїнством« революцією породженого, нового її покоління. Принаймні так можна судити по захопленю »поемою соняшного поета і бунтаря« п. Валєріяна Поліщука п. з. »Онан«, — захопленю, яке відбиває в собі хоча би виданий »Всеукраїнським літературним комітетом« в Харкові 1921 р. збірник п. заг. »Жовтень«. Навожу дословно оцих кілька цитат. »Герой змальований поетом — пише з приводу цієї »поеми« її рецензент — дійсно фанатичною фіґурою, що викликає до себе повагу. Він творить своє діло як велике таїнство, тому і його слова про неприродній вчинок набірають святости. Коли моя правиця.... (опускаю наведений рецензентом уривок в стилі варварської, дикунської порнографії) є чудове місце поеми, котре можна порівняти лишень з клясичними творами.... Хай обурюються — кінчає рецензент — на це уманські дурні, яким недоступна мудрість факторів, котрі сприяють розвиткові онанізму« (ст. 103/4). Навряд тільки чи ці самі фактори »сприяють« також надіям нашої демократії, яка думала і думає, що тільки демократична (ріжних партийних мастей) інтеліґенція — оце вже в другому поколінню продукуюча і споживаюча такого рода »літературу« — здатна »єдиним революцийно-демократичним фронтом, на чолі народу збудувати Україну«....
