Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/380

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


тури.[1] Тому в момент упадку чисто механічної, централістичної і деспотичної влади »Великого Монгола« (зі смертю Орунґзеба в 1707 р.), Індія опинилась без всякого політичного авторітету, в повній анархії, в повному хаосі взаємно себе поборюючих ріжних рабівничих озброєних банд. Цю анархію використала чужа орґанізована сила: приватне англійське торговельне предприємство — Східно-індийська Компанія. Вона, без ніякої довгий час участи в цьому ділі англійської держави, силами власної торговельної орґанізації, по купецьки, пацифістично і компромісово, шляхом »мирного проникання«, стала від 1748 р. займати Індію, купуючи собі серед Індусів прихильників, витворюючи між ними взаємну конкуренцію, беручи в оборону »покривджений народ« перед його колишніми правителями, поборюючи своїх місцевих ворогів своїми місцевими прихильниками і в результаті правлячи Індусами при помочі сіпаїв — їхніми ж власними індуськими руками. Сто літ минуло, поки англійська держава прийняла цілковито на себе оцю, здобуту без найменшого державного видатку її купцями, колонію. Східно-інд. Компанія була розвязана і правити Індією став англійським урядом призначений віце-король. Така окупація Індії неосілими тут, а тільки посідаючими тут свої факторії, пацифістичними англійськими купцями засадничо ріжниться своїм купецьким методом від завойованя Північної Америки, прибувшими туди на стало англійськими пуританськими виходцями: продуцентами і войовниками. Останнє дало початок новій державі, яка, відділившись від англійської метрополії, нівчому її рівноваги і могутности не порушила — перше натомість сотворило англійську колонію, володіння якою єсть одною найбільших небезпек, що загрожують сучасній Англії.[2]

  1. Проф. Грушевський в своїй »Ґенетичній соціольоґії« (ст. 274/6) не хоче відріжняти в Індії завойованя арійського від монгольського і за систему правління пізніщої монгольської охлократії робить відповідальною стару, зруйновану монголами, арійську класократію. Між тим Індус — скромний і чесний лицарь часів класократії — якого так надзвичайно хвалить грецький письменник Аррієн, — це не пізніщий лінивий і злий раб часів охлократії. В той самий спосіб есери в своїй політиці за правління російської охлократії роблять відповідальними усунутих цею охлократією од своєї колишньої козацької класократичної влади »українських панів«. Маю сумніви, чи метод такого затемнюваня явищ громадського життя може принести користь навіть тим, хто цього методу вживає.
  2. На жаль не маю тут місця, щоб показати, як здоровий класократичний англійський національний орґанізм весь час боровся і бореться з небезпекою колоніяльного розкладу, що приніс йому данайський подарунок його купців. Дві головні форми цієї небезпеки: 1. зміцненя в англійськім національнім організмі охлократії шляхом збільшеня при помочі індуського наємного війська влади державного апарату, і 2. ослабленя консерватизму та непомірне зміцненя поступової демократії шляхом запаскудженя расової і духової чистоти англійського парламентського і громадського життя представниками нових індуських »горожан« і всяких спекулюючих на метропольнім патріотизмі, але вже по свому духу чужих цій метрополії англійських виходців — були усунуті в самім зародку ще в 1784 р. знаменитим Pitt'ом. »Наші закони — казав він в своїй промові з цього приводу — завжди дбали старанно про те, щоб ніякий чужоземець (звертаю тут увагу на принціп територіяльний, основний для класократичних націй: це не »місцеві чужинці« демократій! В. Л.) не міг дати ні одного голосу на вибір члена Парламенту. Тимчасом сьогодня між нами сидять репрезентанти раджі Танжору і набаба Аркоту. Наш сором стоїть в білий день перед нами!.... Наші сенатори вже не репрезентують англійську правоту, а орієнтальну коррупцію і зіпсутість«. Індія (як зрештою і инші англ. колонії) була абсолютно виключена від всякої участи у внутрішньому життю Англії. їй дана була повна автономія настільки, що ні один гріш індуських податків не йде на потреби метрополії, призначеня віце-короля було унормовано так, що воно не могло зміцнити ані державної королівської влади, ані ліберальної демократичної опозиції до цієї влади і т. д. Цікаво, чи мізок якогось демократичного премєра наприклад польської республіки міг би зрозуміти почування Pitt'а, коли б останній побачив раптом перед собою в своїм парламенті.... насильно туди приволочених репрезентантів »патріотичних кресів«, і якогось кресовця з роду »раджів Танжору« на кріслі начальника держави!.... Але так само мабуть мізок класократичного Англійця не в стані зрозуміти скарг на »поневоленя чужинцями« якоїсь »сорокаміліонної нації«. Бо такий Англієць знає що ніяку многоміліонну націю без її власної волі »поневолити« неможна, і що коли б наприклад 250 міліонів Індусів захотіли мати свою власну національну владу (»що було б з нами, коли б раптом Англію вигнано з Індії« — питає відомий індуський письменник Рабіндранат Тагор — і відповідає: »ми просто стали би жертвою инших націй«. »Націонализмъ« рос. переклад Шклявера); коли б вони відповідним методом орґанізації позбулись власного внутрішнього лінивства і рабства; коли б вони не давали добровільно Англійцям сіпаїв, а навпаки: своїми високими громадськими моральними прикметами — своєю лицарськостю і працьовитою продуктивностю — дали змогу цього самого типу місцевим Англійцям увійти в їх ряди, злитись орґанічно з ними; одно слово коли б вони захотіли самі бути нацією, то »в цей самий день згинула би не тільки всяка надія удержати під нашою владою Індію, але одночасно мусіло б згинути в нас і всяке бажання намагатись це робити« — кажучи словами одного такого Англійця (J.-R. Seeley. Проф. ун. в Cambridge: The Expansion of England. франц. переклад 1901 р. ст. 280. В класократичній Англії єсть багато ворогів взагалі володіння колоніями. Вони підкреслюють взагалі шкоду, яка виникає з цього для обох сторін: і для метрополії і для колоній. Що до останніх, то надзвичайно цікаві погляди висловлював Проф. M. Goldwin Smith в своїй праці: The Empire 1863 р. Він вважав, що влада метрополії не дає колоніям політично дозріти. »Ми єсть причиною того — пише він — що колонії робляться через міру демократичними. Їх підданство британській короні закриває перед ними брак консервативного елєменту в їх соціяльній структурі і їм здається, що вони безкарно для самих себе можуть углубляти без кінця всі ексцеси загального голосування«....)