Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/384

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


а шляхом мирного проникання та політичного обдурюваня, сполученого з хаотичними, безцільними і страшно жорстокими крівавими розправами; ріжні союзи і унії, за якими йшла найпідліща зрада, підійманя одної частини індийських туземців проти другої во імя індийських же »народніх« інтересів, ширеня серед них деморалізації, а при тім всім фактична безсилість супроти них правлячої прибувшої іспанської верстви — ось характерні риси вікової політики місцевої колоніяльної аристократії; 4. в результаті місцеві пасивні маси ані не були винищені активними елєментами, ані активні елєменти не засимілювались з ними: сполученя одних з другими відбувалось хаотично і дало такі наслідки: на 15 міліонів населеня — 19% (цей відсоток весь час зменшується) акліматизованих білих, т. зв. іспанських креолів, нащадків прибувшої сюди (від XVI ст. починаючи) верстви ріжних іспанських войовничих авантюристів і колоніяльних адміністраторів, тільки в незначному числі згодом »осівшої в землю«, відданої продуктивній праці; 37% чисто червоношкурих Індийців, полукочових нащадків колишньої місцевої ацтецької охлократії (фізичний тип їх надзвичайно нагадує монгольський), зруйнованої та розложеної Іспанцями; і 44% метисів: випадкових, не звязаних ні класовою ні будь якою иншою єдностю, мішанців Іспанців з Індийцями, яких в Мексиці можна (не так як в европейських країнах) пізнати легко по шкірі і зовнішнім фізичним ознакам. Мовою національною стала мова іспанська. Такий расовий підклад т. зв. мексиканської політики.

Спроба установити в Мексиці класократичну монархію, скоро після того, як Мексика унезалежнилась від Іспанії, не вдалась. Білі іспанські креоли (на яких в перших часах мусіла би спертися така монархія) при всіх своїх — глупих і смішних тут в Мексиці — манерах іспанських ґрандів, в дійсности позитивних — лицарських і стоїчно-непохитних — рис характеру своїх далеких іспанських предків не задержали, а навпаки, під деморалізуючим впливом багатої і рабською людностю заселеної колонії, їх загубили. Культурні і милі поодинці, вони — як політична сила — уявляють із себе абсолютно незорґанізовану, взаємно себе ненавидячу ґрупу лінивих мягкодухих і здеморалізованих нащадків старої місцевої, колись правлячої, колоніяльної аристократії. Хоч з них власне вийшли перші творці національної і державної незалежности Мексики і хоч це вони — нащадки іспанських завойовників — перші проголосили гасло еманципації від іспанської метрополії, але довести своє діло до кінця їм не вистачило захопленя, єдности, орґанізованости і твердої консервативно-класократичної видержки. Коли упала влада метрополії — яка їх своїм охлократичним кулаком, при помочі »кациків« і єзуїтів, в купі і по-