Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/386

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


монархічного класу, а розпорошив сили навіть своїх сторонників і знищив сам підстави своєї влади. В результаті, як тільки вийшли окупацийні французські війська, проти Максиміліяна вибухло, піддержане північно-американським золотом, »народнє повстання« і цей нещасний романтик, що, забувши про силу, хотів правити Мексиканцями »во імя їх добра«, був розстріляний ними в Червні 1867 р.

Так само як класократична, не могла бути тут заведена і народня охлократична влада, для якої підставою служать оцих 37% полукочових і полудиких Індийців. Спроби установленя такої влади робляться там що кілька років і одна з послідніх трівала від 1911 до 1918 р. під проводом бандита Цапати, який прозвав себе »Атіллою полудня«, зформував з ріжних головорізів »лєґіон смерти«, укріпився в місцевостях, де переважає індийське населеня і підчас своєї »боротьби за владу« спалив до тла кільканадцять міст, масу сел і хуторів, вирізавши при тім більшість їхніх мешканців. Але всі ці спроби установленя дійсно »народньої« влади не удаються тому, що її перемога можлива тільки при повороті до матеріяльної культури Ацтеків. В результаті мексиканські охлократи служать тільки знаряддям в руках метисів демократів, які вживають їх як гарматнього мяса для своїх повстаннь і революцій, а потім, по захопленю влади, проганяють.

При слабости консервативної монархічної класократії і реакцийної народньої охлократії — править Мексикою, революцийний і »поступовий«, демократичний республіканський метис. Він має тут не тільки перевагу чисельну (44%), але і велику, спеціяльно до такого рода обставин пристосовану, перевагу духову. Як білий — гордий, лінивий і незорґанізований — креольський класократ, так і червоношкурий — по рабськи митикуючий — індийський охлократ — обидва вони в Мексиці, при всіх своїх внутрішніх хибах і слабости (або може власне завдяки цьому) в політиці непрактичні фантасти і обидва вони дають найбільший процент тих, кого вішають і виганяють підчас мексиканських революций. Метис же, як згідно стверджують всі дослідники цієї країни, крайній і при тім надзвичайно грубий і примітивний реаліст.[1] Сполучаючи в собі в хаотичній мішанині »панський«

  1. Реалізм єсть прикметою в громадськім життю позитивною. Без нього неможлива ніяка дійсно творча громадська діяльність. Брак реалізму (цей брак приймає дуже ріжнородні форми) єсть звичайно ознакою класів і рас ослаблених, виміраючих. Але реалізм творців визначається тим, що вони не тільки розуміють дійсність, але й панують над дійсностю, очевидно в межах цивілізацийцих умов даної доби людського істнування. Панують же вони над нею тому, що, беручи її такою, якою вона єсть, вони одночасно перетворюють її по образу своїх хотіннь, прибраних в форму ясних і виразних ідей, та обмежених методом поступованя, опертім на історичнім досвіді. Від цього творчого, опертого на традиції, культурного реалізму — реалізм примітивний, варварський (в даному разі мексиканських метисів) ріжниться тим, що він не має ані сталого орієнтацийного пункту в формі ясних і твердих ідей, ані не визнає історичного досвіду в формі одідичених традицій. Тому такого типу — безідейні і некультурні реалісти — ніколи не панують над дійсностю, а завжди, і при тім в кожний момент инакше, намагаються пристосуватись до неї. Ці реалісти не єсть пани, а раби дійсности і тому при всім своїм великім реалізмі, вони ніколи не творять нових форм громадського життя, а безсило борсаються в ньому, знаходячи завжди найглупший кінець для всіх своїх найхитріщих комбінацій. Про ці два типи реалізму: — класократичного (в багатьох випадках також охлократичного) і демократичного — ширше в дальших »Листах«, де буде мова про динаміку трьох методів орґанізації національної аристократії.