Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


участи і без благословення духовенства всіх трьох на Україні християнських обрядів — буде неможливо.

Далі для інтеліґенції світської, яка не претендує на верховну політичну владу, бо розуміє, що для такої влади вона не має сили. Для інтеліґенції, яку не спокушає роля демократичного і народньо-республиканського знаряддя в руках спекулянтського золота, або роля »робітничо-селянської« диктатури в повній залежности од грабіжницької воєнної чрезвичайки. Для інтеліґенції, якої найбільшою амбіцією і найбільше гарячим бажанням єсть дати своїй нації одну обєднуючу політичну ідеолоґію, а не жити з паразитарного розбивання нації на множество взаємно себе пожираючих партій та ідеолоґій. Тільки така інтеліґенція своїм великим поривом духа, своєю покорою перед духовною і світською українською Владою прищепить всім класам українським поняття єдности політичної і національної. Її не спокусить, приклад — витворюючих ріжні »народні« партії — софістів, що свої демократичні нації до повного упадку довели.

Єсть честні інтеліґенти українські! Бачив я їх в своїх літах молодечих серед старших між ними і серед своїх ровесників. Їм я завдячую розвиток винесеної з дому любови до українства і до України. Сьогодня цю горстку залила зграя підлих скунксів, злодіїв, спекулянтів, гохштаплєрів. З думкою сердечною про моїх друзїв з молодих літ, про оцих честних і скромних робітників українського духа, писав я свої »Листи«. О, як-би мені стало сил переконати їх, що тільки ними піддержаний один Верховний Український Авторитет Гетьманський в стані дати авторитет всьому честному і незаплямленому в українстві — дати авторитет в першій мірі їм. Без честної, дисциплінованої і зорґанізованої інтеліґенції, яка своє добре імя і всю свою працю віддасть установленю одного і всіх обовязуючого авторитету Гетьмана Української Землі, нема що думати про Державу Українську. Для такої інтеліґенції, пройшовшої честно через всі муки українства і не знайшовшої його здїйсненя ані в соціялізмі, ані в комунізмі, ані в націоналізмі, ані в демократії, ані в охлократії — призначена ця книга.

І для військових українських типу рицарів, а не ворохобників. Наприклад, рицарів »зимового походу«, що пішли з російської в українську армію не для того, щоб позбутись фронту й дисципліни. Або тих галицьких стрільців, що з армії австрійської в українську перейшли не для того, щоб уникнути тяжкої служби регулярної. Або тих сердюків Гетьманських, що підчас бунту біля Гетьмана України стали, рятуючи — єдині серед Українців — честь рицарську, яка не знає зради. І взагалі тих всіх, що мали в серцях своїх гарячу любов до України і що хотіли віддати своїй Батьківщині життя — те найбільше, що тільки рицар може дати. Памятайте — каже їм ця книга — доки Армія Українська не витворить своєї власної лєґенди про жовніра, що на приказ свого Гетьмана готов був скочити на смерть, не буде Держави Української. Військові українські, яким бридка роля аполітичних кондотєрів, обязаних служити політиці всякого республиканського уряду, хоч-би сьогодня ця політика називала злом те, що вчора звала добрим; військові українські, які знають, що нову Армію в новій державі можна сотворити тільки безкомпромісовим послухом незмінному дідичному Монархові Вождеві — напевно прочитають оцю книгу, бо вона в найбільшій мірі призначена для них.

Для промисловців того типу, що в особистім (власною працею) керуванню своїм предприємством і в творчости технічній та орґанізацийній, а не в обрізу-

XXXVIII