Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/425

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


В протилежність до патріотизму, сучасний демократичний націоналізм і сучасний соціялізм єсть поняттями і хотіннями нетериторіяльними. В їх основі лежить свідомість громади а не території, почуття спільноти з людьми одної віри і одного стану хоч-би і на чужій території, і ненависти до людей чужої віри і чужого стану, хоч-би і на своїй території.[1]

Яскравий приклад патріотизму в історії дали нам Римляне, які при помочі цього патріотизму — привязаности до свого »поля« і своїх »співгорожан« (»civis romanus«) — сотворили наймогутніщу в світі державу. Яскравий приклад націоналізму, в сучаснім демократичнім розумінню цього слова, дали жиди, позбавлені зовсім почуття патріотизму, але посідаючі найсильніще мабуть між всіми націями почуття екстериторіяльної віроісповідної громадської солідарности: нація найбільше націоналістична, найменше патріотична і найменше здатна до політичного державного життя.[2]

Практичний політичний висновок з вищесказаного для нас такий, що коли хочемо мати державу, підставою якої єсть територія, то мусимо розвивати в собі патріотизм замість, як це ми робимо, всі сили скеровувати на розвиток соціялізму, або культурно-віроісповідного націоналізму. Иншими словами: при виборі політичних методів орґанізації нашої боротьби за владу і за державу, ми мусимо головно уважати на те, які з цих методів сприяють розвиткові патріотизму і які, оперуючи націоналізмом або соціялізмом, патріотизм навпаки винищують. Мусимо тим більше, що власне патріотизм серед мешканців України єсть і був завжди від віків незвичайно слабий, натомість ріжні націоналізми і соціялізми єсть і були завжди страшно сильні.

Наші предки — за нечисленними винятками — так само як і ми, не мали свідомости своєї території. Вони всею душею ненавиділи своїх співгорожан, співмешканців одної землі, во імя своїх екстериторіяльних, віроісповідних чи станових, прикмет.[3] Кожна з численних »націй«, чи кожний з численних станів на Україні кликали завжди, в завзятій боротьбі проти своїх співгорожан, людей одної віри чи одного стану з чужих сусідніх територій. Україна завжди була гніздом, яке постачало фанатиків екстериторіяльної віроісповідности, однаково чи ця віроісповідність буде зватись православям, чи католіцизмом, чи буде вона

  1. Сучасний соціялістичний інтернаціонал і »національні меншости«, по свому відношеню до держави і патріотизму, подібні до церковних інтернаціоналів і »реліґійних меншостей« в часах великих европейських війн, викликаних реформацією.
  2. Цею прикметою жидів пояснюється, думаю, між иншими причинами, їх масова участь в сучаснім соціялізмі, позбавленім так само почуття патріотизму (»пролєтарії не мають батьківщини«) і опертім так само на екстериторіяльній віроісповідній і становій (тільки робітничій а не купецькій, як у жидів) спільности.
  3. Не треба змішувати станових прикмет з прикметами класовими, у нас майже зовсім нерозвиненими. Класова свідомість, в розумінню почуття єдности і спільности всіх хто працює при однім способі продукції (напр. всіх хліборобів — великих і малих, всіх промисловців — патронів і робітників і т. д.), тільки останіми часами почала була прокидатись на Україні. В протилежність до свідомости станової (дворянської, селянської, буржуазної, пролєтарської), свідомість класова обєднує орґанізаторів з орґанізованими і сприяє розвиткові почуття громадської спільности між »панами« та »народом«. З такого почуття родиться патріотизм — привязаність до спільної батьківщини — а на патріотизмі будуються держави і нації. Про це ширше буде мова при розгляді політичних методів та їх відношеня до становости і класовости.