Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/427

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Так само якийсь виборець в сучасній демократичній республиці, що, вибравши посла, думає, що він суверен і що він посідає в своїх руках »повноту державної влади«, в дійсносги належить до громадянства, яке справді в данім випадку ослабило державу, але не могло і не може ніколи безпосередно в свої руки державну владу перебрати. Ані суверен-виборець, наприклад продавець, який хоче піднести ціну на товари, ані такий самий суверен-виборець покупець, який хоче цю ціну зменшити, не можуть для здійсненя своїх діяметрально протилежних хотіннь вжити супроти своїх антаґоністів примусу державної влади. Вони можуть зі своїми хотіннями і скаргами тільки звернутись до держави: в данім випадку, скажім, до парламенту, так само, як колись вони з цими самими хотіннями і скаргами звертались до монарха. І в однім і другім випадку — чи на чолі держави стоїть одна голова, чи парусот голів; чи суд і розправа відбуваються скоро та по змозі (коли суверен ані од продавця, ані од покупця не залежить) обєктивно, чи тягнуться вони роками і залежать од »парламентарної ситуації«; чи громадянин сильну державу шанує, чи він (коли вона слаба, труслива, облеслива і його »народньою суверенностю« дурить) на неї плює — держава єсть державою, а громадянство громадянством. Вся ріжниця полягає тільки в иншім взаємовідношеню держави і громадянства, про яке буде мова тоді, коли ми ріжні політичні методи здобування влади, будови держави і орґанізації громадянства будем розглядати.

Громадянство ніколи не буває однородне. В ньому перш за все істнує поділ вертикальний, по способу продукції і праці: на класи. Отже в теперішніх часах, наприклад, маємо: клас промисловий, який обіймає всіх громадян, що продукують товари — властителів фабрик, інженерів, робітників; далі клас хліборобський, який обіймає всіх, що продукують хліб — поміщиків, селян, сільських робітників; клас фінансовий і купецький, який живе не з продукції, а з обміну вже випродукованих цінностей; врешті в останніх часах все більше викристалізовується окремий клас, що теж живе не з продукції, а з праці при комунікації — отже залізничники, шофери, почтовці, телєґрафісти і т. д. Окремо треба поставити клас інтеліґенції, тому, що вона виконує в громадянстві дуже важні функції, звязані з його ідеолоґією, духовим і умовим життям. До цього класу належать: духовенство, учителі, письменники, журналісти, адвокати, лікарі і т. д.

В примітивних громадянствах всі ці інтеліґентські функції сполучаються звичайно в руках одного духовенства, яке тоді буває одночасно і священниками, і лікарями, і учителями, і письменниками, і толкувателями та кодифікаторами законів. Спеціалізація і розділ цих функцій в останніх часах не міняє основного характеру цілого інтеліґентського класу: його духовности — і його основного завдання, як творців ідеолоґії для цілого громадянства.