Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/449

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Траґедія всіх недержавних колоніяльних націй лежить головним чином в слабости національного консерватизму і всіх тих руйнуючих наслідках, які така слабість викликає. Без відродженя консерватизму не можна помислити політичного відродженя такої недержавної колоніяльної нації. Щоб стати нацією, вона мусить сотворити на своїй території свою нову власну державу на місці істнуючої старої держави метропольної. Це значить, що її порушуючі, поступові сили мусять бути місцевими консерватистами (їх державним досвідом та їх більшою орґанізаторською здатностю) зорґанізовані так, щоб вони здатні були державну владу завоювати і в руках своїх удержати. Але-ж місцевими консерватистами єсть у всіх таких колоніяльних недержавних націях власне ті, що в цій старій метропольній владі або участь брали, або яких політичні хотіння були цею владою задоволені. І власне на знищеня в першій мірі цих місцевих консерватистів скеровані всі потуги місцевих поступовців.

Траґічна трудність політичного відродженя такої нації лежить в тому, що відродитись вона може тільки при помочі, зненавиджених місцевими революціонерами, місцевих консерватистів в момент, коли останніх метропольна державна влада з тих чи инших причин вже не задовольняє. Такий момент найчастіще буває в хвилинах якогось кризису чи реформ метропольної влади. І ось в такий, сприяючий її відродженю момент, недержавна нація мусить пройти в страшно ускоренім темпі процес включеня в місцеві консервативні ряди місцевих найбільше активних (поступових і революцийних) елєментів — процес, що у націй державних продовжується довгими, на покоління обчисленими, періодами. Таке прискореня темпу вимагає, розуміється, страшного напруженя сил: творчого підйому по лінії найбільшого а не найменшого опору, по лінії захопленя за собою пасивних народніх мас спільними, як консервативними так і поступовими, силами. Отже не по лінії романтичного емоціонального буяння в сфері революцийних; чи то націоналістичних чи соціялістичних мрій, ані по лінії демаґоґічного пристосовуваня себе до тягнучої вниз пасивної сили мас (»йти за народом«) може відбуватись політичне відродженя такої недержавної нації.

Місцеві консерватисти мусять відродити в собі молодече хотіння своєї влади на своїй території і молодечу віру в законність цього хотіння, що може статися тільки шляхом прийняття в свої ряди, посідаючих такий молодечий імперіялізм і містицизм, найкращих місцевих поступових елєментів. Місцеві найкращі, найбільше патріотичні поступовці мусять обмежити свій імперіялізм та містицизм