Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/450

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


прийняттям державного досвіду та державних орґанізацийних форм місцевих консерватистів, що може статися тільки шляхом їх вступленя в місцеві консервативні ряди і визнання сотвореної консерватистами влади. Иншими словами: коли в цей сприяючий історичний момент місцеві консерватисти не зуміють скоро відмолодитись, місцеві поступовці скоро постаріти — то така нація не може відродитись і сотворити власної держави.

Опинившись між молотом старої метропольної держави (супроти якої вони стали революціонерами) і наковалом місцевої революції (супроти якої вони залишились консерватистами), місцеві консерватисти гинуть, а разом з ними гине для такої нації можливість здобуття власної держави. Бо місцеві поступовці, знищивши своєю непогамованою революцією місцевих консерватистів, мусять, по вічному і незмінному закону руху націй, використовувати потім, для здійсненя своїх хотіннь влади, державну орґанізацію консерватистів чужих: метропольних. Замість послухати своїх місцевих »панів« вони мусять послухати »панів« чужих, не місцевих: мусять поволі абсорбуватись їх державною орґанізацією. І увійшовши врешті решт самі в цей чужий метропольний державний апарат, вони стають предками нового покоління місцевих консерватистів, яких, під їхнім-же колишнім гаслом непощадної боротьби з місцевими »чужими панами«, знов винищать колись нові місцеві революціонери, і т. д. в безконечність.

Гетьманство 1918 р. було власне такою героїчною спробою відмолодженя і скріпленя місцевого консерватизму. Воно мало сотворити одну — спільну і для консерватистів і для поступовців — місцеву територіяльну державну владу, і возстановити на Україні, разом з такою владою, нормальні взаємовідносини між консерватизмом і поступом. Значить було воно такою спробою політичного відродженя Української Нації, яка єдина тільки могла до цього відродженя довести. Сотворене консервативними вже нащадками тих колишніх козацьких революціонерів (що, знищивши в XVII ст. своїх місцевих консерватистів, були забсорбовані потім петербургською метропольною державою), воно мало основні дані вилічити Українську Націю з її хронічної недуги браку власного консерватизму, колоніяльности та недержавности. Але знищене, завдяки своїй внутрішній слабости, місцевими отуманілими і розкудкудаканими революціонерами, які, зараз-же на другий день після свого »вдалого повстання« проти своєї місцевої територіяльної і консервативної Гетьманської влади, були поглинуті метропольними (російською комуністичною і польською демократичною) державами, воно в 1918 р. цього завдання виконати не змогло. Це завдання знов, і то в такій самісенькій формі, стане перед Українською Нацією в момент неминучого нового кризису на Україні метропольних влад. Чи вистане на той новий траґічний момент у наших консерватистів хотіння і віри, а у наших революціонерів розуму і здержуючої волі?