Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/454

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


сущі. Наприклад імперіялізм у Цигана виявився, як каже відома поговірка, так, що він хотів мати свою власну державу і бути в ній царем тільки на те, щоб вхопити великий кусень сала та чим швидче пятами накивати. Не треба думати, що оттаке циганське бажання влади істнує тільки в анегдотах: в дійсности воно дуже поширене на світі. Розуміється такі форми імперіялізму войовників, як дідична політична влада: монархія і родова аристократія; — такі поняття, як »noblesse oblige«, як традиція, нація, патріотизм (любов до своєю кровю завойованої землі) і т. д. і т. д. — будуть формами і поняттями для імперіялізму типу оцього Цигана абсолютно чужими і незрозумілими. Так само проявів містицизму наприклад людини, що свої хотіння влади в якійсь республиці скріпляє вірою в правду і святість виборів і в те, що вона своєю демаґоґією »волю суверенного народу« виявляє, не можна розуміється утотожнювати з проявами містицизму наприклад Гетьмана Мазепи. Останній в своїй боротьбі за владу заризикував власним життям і пожертвував всіми своїми достатками з вірою, що він виконує свій лицарський обовязок чести і що »вічна була слава, же през шаблю (не вибори!) маєм права«.

Не всі войовники і не всі невойовники між собою однакові. Свою основну рису, яка спільна кожному з цих типів, вони можуть обертати на зло і на добро; можуть використовувати її з розумом і без розуму; можуть виявляти її в боротьбі за якусь ідею і виявляти її без всякої ідеї; можуть по тому становищу, яке вони в данім часі і місці в громадському життю займають, бути консерватистами, або поступовцями і т. д. і т. д. Завдання політичної умілости полягає власне в тому, щоб ці основні спільні риси уміти розріжняти; їх на добро, а не на зло, використовувати; з розумом, а не без розуму, і з ідеєю, а не без ідеї, ними керувати.

Основну рису войовничости має наприклад і бандит-криміналіст, і людина рятуюча дитину з пожару, або віддаюча своє життя за свою ідею. Позбавлений »пуття, чести та поваги« якийсь сміливий, але анархічний отаман від шаблі, чи такий самий — отже не анонімний, але руїнницько-індивідуалістичний — отаман від пера, мають ту саму основну рису войовничости, що й жовнір, віддаючий своє життя за честь цілого полка і аскет монах чи світський подвіжник, які жертвують своїм життям за правду цілого свого закону, своєї орґанізованої ідеї. Відріжняє їх тільки степінь ідейности, розуму, волі та орґанізованости. Так само тільки инше відношеня до істнуючого ладу і инша ідеологія відріжняють революціонера, кидаючого по наказу своєї орґанізації бомбу, від вірного свому монархові лицаря, віддаючого своє життя за свою батьківщину і її законну владу.

Подібні ґрадації істнують і серед невойовників. Поруч цілої маси честних і гарних людей, позбавлених зовсім войовничости, а проте виконуючих прекрасно, необхідні для громадського ясиття, функції матеріяльно-продуктивні (наприклад селянство з тієї катеґорії, що воліла найтяжчі повинности ніж військову службу), обмінні (честні купці і фінансисти), та ідеолоґічні (дисциплінована і розумна інтеліґенція), бачимо ми, не ризикуючих так само своїм життям: кешенників, біржевих і політичних спекулянтів, банкірів, купуючих за своє золото якісь оружні колоніяльні експедиції, анонімних писак і шептунів тихолазів, розкладаючих до