Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/458

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


серед теперішнього робітничого руху російського. І навпаки: перехід проводу робітничого руху російського в руки войовників-продуцентів наблизить його до політичних форм робітничого руху анґлійського.

Нема потреби говорити про те, що есерівський »соціялізм« такого типічного продуцента-невойовника, яким єсть в масі наш селянин, і такого непродуцента-невойовника, яким єсть в своїй масі — ідеолоґ цього соціялізму — наш інтеліґент, немає нічого спільного з соціялізмом войовника-продуцента, яким єсть в своїй більшости соціяліст анґлійський, ані з комуністичним соціялізмом войовника-непродуцента, характеризуючого соціялістів російських. Так само і між несоціялістами (яких деякі соціялісти, для звільненя себе од потреби думаня, окреслюють одним словом: »буржуазія«) істнує та сама пропасть, що і в соціялізмі одділяє од себе ріжні громадські типи. З того, що несоціялістичну ідеологію мають: — напр. спекулянт-банкір, землевласник типу мадярського шляхтича і промисловець типу цих »лицарів промислу« (не в насмішкуватому цього слова значінню), що, жертвуючи своїм особистим життям, без хвилини відпочинку всю могутність і розмах сучасної техніки сотворили — не можна зробити висновку, що всі ці люде належать до одного типу »буржуазії«, бо їх політичні хотіння, політичні методи здійснюваня цих хотіннь і образи та поняття політичного думаня — зовсім ріжні. Одна і та сама ідеолоґічна теорія приймає абсолютно ріжні реальні політичні форми в залежности від того, який тип її реалізує і які, зовсім ріжні, свої стихийні хотіння і на них побудовані образи він в її однакові словесні формули вкладає.

З так частою, особливо тепер, переміною ідеолоґії не міняється тип, який її міняв. Звичайно він всяку ідеолоґію намагається пристосувати до своїх стихийних хотіннь, як що на ці хотіння не мають керуючого (керувати хотіннями не значить творити хотіння) впливу сильний розум і свідома воля. Сучасний большовицький »непман« сьогодня спекулює на ідеолоґії комуністичній так само, як за старої Росії він спекулював на ідеолоґії »старорежимній«, і можна з абсолютною певностю сказати, що будучи сьогодня комуністом, він не віддасть свого життя за поширеня комуністичної ідеї так само, як ні один з цих самих типів, перебуваючи наприклад в рядах колишніх »земгусарів«, не віддав свого життя »за матушку Россію и за обожаемого монарха«. Так само треба сумніватись, чи перемінився тип українського інтеліґента від того, що перед війною він був соціялістом в межах »децентралізованої Росії« і завзятим ворогом націоналізму та української самостійности; що потім він став націоналістом, самостійником і ненавистником »Москвинів« та »москвофілів«, і що врешті з атеїста він стає тепер »церковником«, готовим лаяти своїх інаковіруючих земляків з такою самою нездержаною, глупою і безсилою зненавистю, з якою лаяв він їх за »неправильне толкування Маркса« тоді, коли він свою, типову для невойовника-непродуцента політичну спекуляцію, проявляв ще в формі »марксівській« а не націоналістичній або теолоґічній.