Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/500

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


й треба пограбувати; і 4. де місце неорґанізованих орґанізаторів продукції, шляхом підбунтовуваня проти них орґанізованих (народу), намагаються зайняти люде, що з продукцією не мають нічогісенько спільного (інтеліґенти, войовничі, але не продукуючі »отамани« і т. д.).

Всі ці чотирі чинники од віків ділали на Україні. Орґанізатори продукції всі надії покладали на чужоземні влади і — під їх охороною — на свої індивідуалістичні спекуляції. Проти них підбунтовували орґанізованих ці, яких стихийним і вродженим хотінням (прикритим найчастіще чудовими народолюбними фразами) було »китайку драти і в онучах топтати«. В результаті в очах орґанізованих (народу) перші ставали »проклятими панами« а другі дурисвітами і розбійниками, яких можна справді переховувати для залякуваня панів, але яких провід в характері орґанізаторів громадянства був-би чимсь смішним і глибоко непристойним. Доки Україна матиме таких орґанізаторів своєї продукції, вона нічим иншим, як колонією, бути не може. Ні метод демократично-республиканський, ні охлократично-диктаторський, для зорґанізованя і оздоровленя наших орґанізаторів продукції — як про це буде мова дальше — не надаються.

X. Неорґанізованість ідеолоґії громадянства дає в своїх наслідках такі найбільше характерні ознаки нашого громадського життя.

1. Орґанізатори продукції войовничого типу (войовники-продуценти), в добах змаганнь до сотвореня своєї власної місцевої влади, шукають ідеолоґічного звязку з орґанізованими (народом). Тому звертаються вони до української, репрезентуючої місцевий народ, інтеліґенції, що єдина таку спільну — і для »панів« і для »народу« — державно-національну ідеолоґію могла-б витворити. Разом з тим дають вони цій інтеліґенції матеріяльну піддержку, без якої інтеліґенція і творена нею культура національна, істнувати не можуть. Але, через свою внутрішню слабість (ознаки якої подані вище), вони цю піддержку дають в розмірах замалих, в порівнанні з завеликими матеріяльними апетитами інтеліґенції[1]. Не знаходячи тому (за
  1. Повторяю, що інтеліґенцією називаю клас людей, посідаючих ту чи иншу освіту, не зайнятих матеріяльно-продуктивною працею, здобуваючих собі прожиток виключно взамін за твори свого ума і духа, і не володіючих ні мечем, ні засобами продукції (землею і фабриками). Освічений хлібороб, робітник, землевласник, фабрикант, рентіє, банкір і т. д. не єсть інтеліґентами, бо вони не живуть виключно з твореня умових, ідеолоґічних, нематеріяльних цінностей. Тому також інтеліґентом не єсть ні офіцер, ні інженер. Інтеліґенція сучасна, як було вище (в Листі 34) сказано, обіймає ці фахи, що в початкових стадіях розвитку людських громад зосередковуються всі в руках духовенства: громадська проповідь (тепер преса), наука, письменство, толкування законів, лікування і т. д.
    Розуміється мова тут йде скрізь про більшість української інтеліґенції, про її тип. Незначна меншість, що відзначається иншими прикметами, і що своєю внутрішньою красою різко відріжняється від загалу, тільки стверджує, як виняток, основний характер цього загалу.