Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/538

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Коли якась ідея зі свого природнього ґрунту, на якому вона повстала, переноситься на ґрунт для неї неприродній і стає власностю зовсім иншого типу людей, то завжди при цьому вона приймає форми потворні і карикатуральні. І варяжська ідея такі несподівані наслідки вже дала, а в будуччині ще більше може дати тому, що будову української монархії при помочі Варягів вона хоче оперти не на монархічних по своїй природі і консервативних елєментах.

Але неґуючи природніх українських монархістів, може варяжська теорія в инший спосіб спричиниться до монархічної орґанізації наших державно і національно творчих сил? Перед відповідю на це питання придивімся, з кого і як можуть скластися ці сили.

Щоб уникнути при такому аналізі убийчого для всякої не фантастичної політики самодурства, треба позбутися перш за все одної, надзвичайно у нас поширеної конвенціональної брехні. Вона каже, що носителем української національної свідомости єсть селянство і що Україна ділиться на два табори: Українців — репрезентантів селянства (при чому йому надаються ріжні назви: »трудового народу«, »дрібно-буржуазного середняка«, »революцийної маси« і т. д.) і не Українців — репрезентантів не селянства. Від перемоги першого табору має залежати істнування України.

Правда натомість нашого реального життя така, що селянство — говорю тут тільки про Велику, Наддніпрянську Україну — в своїй масі ніякої національної свідомости ще не має і не може мати хоч би тому, що воно, як клас, до старої національно свідомої України ніколи не належало. Воно тільки тепер може »зукраїнізуватись«, може, як свідомий і активний чинник, увійти в склад Української Нації тоді, коли сила, яка дасть йому політичну ідеольоґію і політичну орґанізацію буде по своїм національним тенденціям українська. І такі національно українські сили, які намагаються селянству цю ідеольоґію і цю орґанізацію дати — однаково як сили демократичні, так і не демократичні — належать поки що в своїй величезній більшости не до селянства, а до тих верстов, з яких колись складалась Українська Нація і серед яких в покалічених формах останки колишньої національної свідомости заховались. Отже належать вони до шляхти (дворянства), козацтва, духовенства, міщанства, вийшовшого зо всіх цих